Глава 23. Іра

День давно минув. Настав вечір. А мої речі так ніхто і не привіз. Більше того, Олесь навіть не зателефонував. Так само як і Соля не дала ніякого фідбеку. А вже б вона, коли до неї б приїхав Олесь, не втрималась би від дзвінка. В день я їй всього пояснити не встигла — моє тихе сидіння на лавці безцеремонно перервав літній чоловік з газонокосаркою, який вирішив на осінь з якогось переляку підрівняти вже жовкнучу траву. 

Шум в парку стояв такий, що я поклала слухавку. 

Було образливо. Олесь сам мене винайняв, але потім ніби забувся про моє існування. Я переживала, що наша перше ніч спонукає його ставитись до мене якось інакше. Тобто я переживала, що він буде розпускати руки. Буде приставати. Але тепер, коли він просто залишив мене у спокої розгрібати проблеми з бабусею, я відчувала ледве не образу. 

Закінчивши мити посуд після вечері, я зібралась спати, вже репетируючи гнівну промову про те, що залишати мене без змінного одягу на кілька днів це свинство. На який біс я готувала пиріг, якщо Лесь його навіть не скуштував? 

Чи варто казати, що Ольга Степанівна теж ходила мов та чорна хмара. 

— Я думала, як він знайде дівчину, то буде повертатись додому вчасно, — бурчала вона. — Але бачу, ти, Ірочко, не дуже його й тримаєш. Навіть не знаю. Радіти чи засмутитись! — потім дивиться на моє кам'яне обличчя і улесливо додає: — Тобі, звісно, як жінка жінці я співчуваю. Люблячий чоловік так не поводиться, дуже сумно, що ти розраховувала на Олеся більше, ніж виявилось насправді він може тобі дати…

— Він мені дає рівно стільки, скільки ми домовлялись, — кажу їй на зло. 

За день вона мене встигла дістати. Якби не обіцяні гроші я б вже їхала з цього маєтку на таксі. Мало мені одного чоловіка зрадника? Отож бо  й воно. На щастя, Олесь не мій наречений, тож і переживати я не маю права. 

Потім приїхав кур'єр. Привіз мені цілий пакунок речей, і я нарешті зраділа, що спатиму в чомусь свіжому. Дивно, що Соля так і не набрала мене. Таке враження, що я для всіх перестала існувати. 

Я піднялась  в нашу з Олесем кімнату, і витрусила вміст пакунку на ліжко. 

Там було майже все, що  я просила. Новеньке з етикетками. Ще б вранці я б відмовилась від цих покупок. Але зараз, зла і ображена, що на Олеся, що сама на себе, виішила, що нові речі будуть мені маленькою моральною компенсацією. 

Роздивитись як слід мереживну нічну сорочку, такий самий пеньюар до неї я не встигла. Лише зробила відмітку, що Олесь очевидно з мене знущається. Невже розмріявся, що  я буду ходити перед ним в такому? На щастя, в пакунку був і рожевий банний халат. За нього я пробачила чоловікові недоречне мереживо. 

Знизу почувся якийсь шум і чоловічі голоси. 

Серце несподівано тьохнуло. Так ніби  я підсвідомо чекала Олеся,  і тепер як вірна дружина страшенно зраділа його поверненню. Навіть злість, старанно накопичена за день кудись поділась. Хотілось лише просто його побачити. 

Кинувши речі на ліжку, я пішла вниз. Напевно Олесь голодний, треба його погодувати. Солянку прикінчив Костянтин Ігорович, а от пирога залишилось чимало. Та і млинці вийшли у мене сьогодні на славу — тоненькі, з солодким сиром, запечені в духовці з маслом і сметанкою. 

Я спустилась на перший поверх, рухаючись на звуки. І застигла мов укопана. Олесь вивився не сам. На дивані сидить незнайомий мені чоловік.  І щось розповідає зі сміхом Олесю. 

Але варто мені було ступити на поріг, як чоловік замовк, оглядаючи мене з уважністю.

— А от і гурія, — сказав він. — Смак у тебе Олесю відмінний. 

— Іро, познайомся, це Артем, — Олесь усміхнувся мені і кивнув на незнайомця. 

І я зрозуміла, що язик у Олеся злегка заплітається. Він п’яний! Цього я від нього ніяк не очікувала.

— З якого приводу свято? — запитала я якомога спокійніше.

Я не дружина влаштовувати йому сварку! Але водночас саме ображеною дружиною я зараз і почувалась. 

— Ми уклали вигідний контракт, — похвалився Олесь. — І зголодніли, — додає. Та обдаровує мене таким палким поглядом, що я відразу думаю не про їжу. По тілу розповзається така гаряча хвиля, я навіть забуваю, що ми не самі в кімнаті. В горлі раптом стало сухо. 

— Точно! Ти обіцяв вечерю, і настійку від Ігоровича! — своїм вигуком Артем розвіює магію. 

— Ходімо на кухню, — киваю я.