Глава 21. Іра

Свинячі ніжки зі сморчками! От чого захотілось старій! Ні, звісно теоретично  я знаю як їх готувати. Я все ж вчилась в кулінарному училищі, і дужебагато читала про приготування їжі. Свинячі ніжки П'єра Коффмана – зразково-показова страва високої кухні, в якій головну роль грає не продукт, а віртуозне володіння кулінарними технологіями. Треба вибрати кістки і нафарширувати шкірку грибами, курячим фаршем і ще якоюсь залозою молодого теляти. 

 Але просто так стати і приготувати страву, ще й під наглядом бабці я точно  не могла. А ще на заваді ставало те, що у мене  не було сморчків. Я вже мовчу про залозу, навіть назву якої я не пам'ятаю. 

Правда можна було злукавити, і начинити шкірку з ніг шампіньйонами чи лисичками. Думаю, Ольга Степанівна навряд чи б помітила різницю. 

Але з іншого боку — їй захотілось включити страву до меню, отож нехай і визнає свою помилку. Зазирати в її дбайливо погуглений список я навіть не хотіла. Хоча і розуміла, що доведеться. 

— Де будемо брати сморчки? — зазираючи в холодильник, задумливо запитую я. 

— В магазині, — впевнено відповідає Олесева бабуся. 

— Що ж, поки їх привезуть, як ви дивитесь на те, щоб я приготувала солянку? З вчорашньої вечері залишилось багато м'ясних обрізків…

— Що? Ти вирішила нагодувати нас недоїдками? — на обличчі старої з'являється вираз огиди. А в очах так і читається німе питання “на якому смітнику підібрав цю волоцюжку мій онучок?”. 

— Солянка між іншим це не страва з недоїдків, — я вирішила трохи показати характер. Втрачати мені було нічого. Заміж за Олеся я не збиралась, з його бабусею встановлювати гарні стосунки мені потреби не було. Хоча вже зрозуміла, що солянку мені готувати навряд чи дозволять. 

— Хтось сказав солянка? — до кухні увійшов Костянтин Ігорович і весело мені підморгнув. — Сто років не їв наваристої густої солянки! Та щоб з солоним огірочком і оливками… І сметанки туди побільше, — він сковтнув слину, очевидно уявивши страву. 

— Костю! Я не дозволю на своїй кухні готувати якийсь непотріб! — обурилась бабуся. — Ми не якісь злидні, щоб готувати страви з вчорашньої ковбаси! 

І саме в цю мить зателефонував Олесь. 

Почувши про м’ясний пиріг, бабуся  і зовсім розсердилась. Але виду не показала. Лише махнула рукою. 

Поговоривши з Олесем про свій одяг, я повертаюсь до кухні. Ольги Степанівни там вже не було. А от Костянтин Ігорович пив чай з бутербродом, і весело мені посміхнувся. 

— На обід — солянка! — впевнено заявляє він.

— Але ж бабуся проти…

— Я переконав її, що ти свої вміння можеш продемонструвати на якихось простіших стравах, — каже він. — Не варто псувати дорогі сморчки, за якими вона вже послала водія, не переконавшись, що ти вмієш взагалі… 

В його очах стрибали смішинки. Я все ще не розуміла. На моєму він боці, чи ні. Але отримавши дозвіл окупувати кухню, і зрозумівши, що мені взагалі в будинку крім готування їжі займатись нічим, я стала до справи.

На щастя, і для пирога і для солянки в холодильнику знайшлось майже все. Лише свіжої зелені  я не знайшла. 

Задумалась про те, яке у мільйонерів складне життя. От немає припустимо петрушки  в хаті — за нею треба посилати водія чи й самому їхати ледве не в місто. Бо невідомо де тут найближчий супермаркет. Інша справа у мене вдома — магазин прямо в дворі під під'їздом. 

Бабуся з'явилась через дві години. Вона встигла зробити зачіску, переодягнутися у шовковий домашній костюм, і на її фоні я відчула себе прислугою. 

— Як тут справи? — зиркнула по кастрюлях вона. В очах читалась підозра, що я могла спалити увесь маєток, залишившись сама в кухні. 

— За годину можна обідати, — я посміхнулась.

За приготуванням їжі я потроху відволіклась від своїх проблем. Настрій покращився. У мене все життя так було — тільки ставала до плити, відразу забувала про все на світі. Творчість біля каструлі здавалась мені якоюсь магією. 

— Склади список продуктів згідно поданого меню, — повідомила Ольга Степанівна. — Я відправлю водія завтра зранку за покупками. Сьогодні чоловіки тебе пожаліли, але це не значить, що ми й на ювілей подаватимемо якийсь капусняк, як на сільському весіллі! Не впораєшся завтра з стравою, і мені доведеться серйозно поговорити з Олесем, Ірочко. 

Вона була абсолютно впевнена в своєму впливі на внука. Ось в чому річ. Я ледве стримую сміх. 

— Як скажете, — я теж солодко посміхаюсь у відповідь. — Ми з вами чудова команда, і у нас все вийде. 

Ольга Степанівна важко зітхає, і виходить з кухні. Повернулись вони з Констянтином Ігоровичем за годину. Чи варто казати, що солянку мою вони вплітали обоє, і “страва з об’їдків” Ольгу Степанівну цілком влаштувала. 

Я ж вирішила прогулятись, впоравшись з готуванням їжі. Парк за вікном манив осінніми барвами. Інших справ у мене на сьогодні не було. Приготовленої їжі мало б вистачити  й на вечерю. Ближче до повернення Олеся я планувала зробити ще млинці з сиром. 

Мимоволі, ходячи між акуратно підстрижених кущів і клумб, я подивлялась на телефон. Хотілось, щоб він зателефонував. Сама не знаю навіщо, але мені хотілось почути його голос.