Глава 20. Олесь

Так, визнаю, я вчинив трохи егоїстично, коли нашвидкуруч вирішив все за Іру і помчав у місто, залишивши її на бабусю. Але часу на те, щоб вести дебати з дівчиною, в мене не було. А ще не було бажання... хоч як і не дивно це визнавати... розлучатися з нею. 

Ця ніч, неспокійно, шалена, неправильна була дуже особливою для мене. Вперше в житті мені так приємно було лежати з дівчиною в одному ліжку, не займаючись з нею сексом. Я не розумів причинно-наслідкового зв'язку. Іру я фактично не знав, нас пов'язувала лише та перша ніч, а ще величезна брехня. Проте прокидатися в її обіймах було до шаленства круто. І хоч я цього, присягаюся, не планував. Але якщо бабуся так хоче, щоб "моя дівчина" їй допомогла, то хай так і буде. А я справді на роботі матиму час займатися роботою, а вдома на мене чекатиме ця симпатична кралечка. Чим не джекпот?

Однак, з висновками я поспішив. Це стало зрозумілим, коли вже в офісі сталася вкрай дивна для мене подія.

— Олесь Дмитрович, ваша кава — еспресо з двома ложками цукру,  — секретарка обережно кладе склянку на мій робочий стіл і вже збирається йти, але я затрую її.

— Дякую, Ілоно, але я не просив каву.

— Я просив, — з коридору чується голос мого найкращого друга Артема, який за сумісництвом був і головним фінансистом компанії.

— Можете йти, Ілоно, — мовив він і провів дівчину до дверей жадібним поглядом. Артем — знатний ловелас. Що не дивно, бо в поза робочий час не вилазить з барів і клубів, де кожен раз чіпляє якусь модель.

— Випий, — скомандував він, кивнувши мені на каву. — Збадьорися, бо заснеш прямо під час переговорів.

— З якого б дива? — хмикаю я. — Чого б раптом? 

Саме цієї миті, як на зло, я сонно позіхаю. Так, минулої ночі я майже не спав і втома далася взнаки.

— Отож то й воно. Щось ти не в формі, старий, — прокоментував він.

— Не виспався? І де ж це проводив ніч наш порядний директор? Які райські гурії не давали тобі спати? — його фантазія щось вже дуже розгулялася. Втім, це було абсолютно очікувано від Артема.

— Нема в мене часу на гурії, — махаю рукою я. Саме в цю мить на телефон приходить повідомлення від Іри з переліком речей, які їй потрібні. Я пробігся очима по списку, але друг встиг втрутитися і сюди.

— А це що в нас таке? Банний халат, нічна сорочка... Е, я недочитав, — він поводився, мов підліток. Ми з ним були двома протилежностями. Було складно уявити, як ми дружили і що могло нас об'єднувати, але це була обставинами випробувана дружба, що, мов вино, з роками ставала тільки міцнішою.

— Цікавій Варварі носа відірвали, — всміхнувся я, вимикаючи телефон.

— Цей список тобі прислала явно не бабуся, тож давай викладай! Я — суцільна увага! — він швидко всівся в крісло перед моїм робочим столом і нахиляється вперед, ніби так змусить мене розповідати швидше. Я засміявся і теж нахилився до нього, а потім показую жест пальцем, який ніколи не показують виховані люди. 

— З чого б я став обговорювати своє особисте життя з таким пошляком, як ти? Йди до біса, Артеме. А краще йди працювати. Я чекатиму на звіт максимум за годину, — відкинувшись на спинку крісла, впевнено заявляю я.

— Сволота ти, Олесю, — прокоментував той і встає з крісла. — Але я від тебе не відстану.

— Йди вже, вимагатор хрінів, — усміхнувся я і ще раз відкрив повідомлення від Іри замість того, щоб готуватися до ділової угоди. Тоді то й стало ясно, що, хоч бабця від мене відстала, вільного часу не прибавилося. Тепер я був невиспаний і заклопотаний іншими справами. Наприклад, зараз мене стало цікавити, як там вдома. Чи "моя наречена" ще не видала нашої таємниці під натиском моєї рідні.

Тож, набравши номер з смс, я почекав короткі губки і почув знайомий дзвінкий голосок.

— Алло. Хто це?

— Привіт, це я, Олесь, — мовив в слухавку.

— Так, коханий? А чому в мене не підписаний твій номер? Телефонуєш з робочого? Зрозуміла. Як справи? — прощебетала дівчина, ясно даючи зрозуміти, що не може розмовляти.

— В вас там все добре? Тримаєшся? — тихо спитав він.

— У нас все чудово, милий. Ось на кухні з Ольгою Степанівною. Що будемо готувати? Свинячі ніжки зі сморчками... Як не любиш? Точно? — поки я мовчав, Іра сама складала потрібний їй діалог, а я лише усміхався. Молодчина. Знайшла як викрутитися.

— Тобто не любить? Олесю, відколи це? — в слухавці почувся голос бабці. Час було і мені вступати в гру.

— Ба, з чого б раптом таке меню для звичайної вечері? 

— А чому ні? Що поганого в тому, щоб насолодитися смачними стравами без приводу? — голос — мед. Моя бабуся ще та інтригантка. Мені ж стає очевидно, що не даремно вона захотіла взяти "мою дівчину" собі в помічниці. Іру тестують. І, судячи з усього, вона може не скласти іспит. Хоча пиріг (досі його пам'ятаю) був шалено смачним.

— Як я сказав вже Ірі, мені хочеться простої смачної домашньої вечері. Якщо ти вже залишила Іру в помічниці, то спечіть пиріг. Я його обожнюю. Як згадав, так і слина покотилася.

— Але я лише вчора пекла свій фірмовий пиріг на гостину, — обурилася бабуся.

— А сьогодні хай Іруся спече свій фірмовий. А ми з дідусем подивимося чий смачніше. Жартую, звісно. Просто справді захотілося, — а то я без поняття, що вона справді вміє готувати круто. А тут то без сумнівів.