Глава 19. Іра

Ми плетемось за Ольгою Степанівною до кухні. 

— Якраз і поговоримо про дідовий ювілей, — каже бабця. На мить втуплюється на кавомашину, а потім минає її і клацає чайник. 

Олесь же робить каву. Схоже є у бабусі теж недоліки — наприклад з кухонною технікою вона так і не потоваришувала. 

— Іро, тобі з вершками, як завжди? — питає Олесь з ноткою невпевненості  в голосі. 

Звісно, він уявлення не має, яку каву я люблю. 

— Так, — киваю йому. — Ти будеш бутерброд чи тобі кашу зварити? — теж граю турботливу дівчину я. Сподіваюсь бабцю від наших любощів знудить  і вона залишить нас в спокої. 

— Ти ж знаєш, що кашу довго варити.

— Я думаю, Іра виправиться, — каже бабця, заварюючи собі чай. — Освоїться  у нас на кухні, і буде вставати раніше від тебе, щоб приготувати тобі повноцінний сніданок. 

— Бабусь, я вважаю, що це зайве. Кохана, просто зроби мені бутерброд, — кивок мені. — І для бабусі з рибкою. 

— Я сама собі здатна покласти рибу на хліб! — Ользі Степанівні моя присутність на кухні не подобається. 

Двом господиням вжитись на одній кухні завжди важко. 

— Отже, Іро, ви зараз ніде не працюєте? — сідає до столу Ольга Степанівна. Отримавши мій кивок, вона продовжує: — Ми з Костею вчора говорили і він мене переконав, що мені справді вже важко самій всім заправляти, — вона дивиться то на мене, то на Олеся. — І відмовлятись від допомоги буде нерозумно. 

— Але, бабусю, Іра живе в місті, їздити щодня до нас теж незручно.

— Не бачу ніяких проблем, щоб вона залишилась на тиждень гостювати  у нас, — каже бабця. — У вас же, Іро, немає ніяких важливих справ? 

Справ у мене було багато. Наприклад, шукати роботу. Шукати квартиру — завдяки своїй авантюрі я заробила на місяць оренди.

— Я роботу шукаю, — відповідаю Ользі Степанівні. 

— Іро, ну пожалійте стару людину, — бабця вміє тиснути. — Відкладіть свої пошуки на тиждень. І приділіть увагу новій родині. У вас же серйозні наміри стосовно Олеся? 

Якби  я була справжньою дівчиною Олеся, я б звісно не мала вибору і погодилась би на пропозицію. Але справа в тім, що я не справжня. Ось так одна невелика брехня потягнула за собою все більшу і більшу.  

— Так, — киваю, відсьорбуючи свою каву. — У мене дуже серйозні наміри. Але стосовно погостювати у вас — можна ми обговоримо це з Олесем удвох. 

— Звісно, — Ольга велично киває. Мов великий начальник з кабінету відпустив. 

Я йду у вітальню. Олесь за мною.

— Придумай щось! — кажу йому одразу. — Ми не домовлялись, що  я житиму тут тиждень! 

— А що тебе не влаштовує? — питає він. — Ти шукала роботу — ти її матимеш за спеціальністю. Будеш готувати, я щедро оплачу твої незручності. І бабуся заспокоїться. 

— Ти так легко до всього ставишся! — моєму обуренню немає меж. 

— У мене контракти чекають, нам треба купити землю для нового комплексу, переговори, а бабуся мене колупає своєю Оксаною чи Кірою, чи ще якоюсь, — він страждально зітхає. — А тепер у мене буде цілий спокійний тиждень! Я за це готовий заплатити тобі річну зарплатню кухаря дитячої їдальні! — він схиляється до мене максимально близько, так щоб говорити пошепки, і нас не підслухали. У мене від його близькості несподівано слабнуть коліна, доводиться ухопитись за його плечі. 

Роблю собі галочку, що треба більше дізнатись про його бізнес. Чим він займається? Бо дуже незручно, що я як його наречена нічого не знаю про Олеся. Ну якщо не рахувати того смішного випадку, коли він накрав у сусідів шовковиці, і отримав від бабці на горіхи за зіпсований одяг. Це вчора Ольга Степанівна мені повідала. 

— Ну як ви, діти, щось вирішили? — бабця зазирає до нас. 

Я злякано відскакую від Олеся. Бабця загадково посміхається. Олесь чомусь почервонів. Та і у мене щоки мов маки стали. А ніби ж нічого такого  не робили. 

— Вирішили, — не дає мені розтулити рота Олесь. — Іра залишається. 

— Але у мене навіть одягу немає! — протестую я. 

— Я ввечері все привезу! Іро, напиши мені список всього необхідного, — запевняє Олесь. —  А зараз вибачте, дами, мені час на роботу.  — він непомітно стискає мені в долоню візитку. І тікає, негідник! 

Залишив мене з Ольгою Степанівною сам на сам. Ще й невідомо коли дідусь прокинеться, він мене не лякає так як генерал у нічній сорочці. 

— Що ж, Ірочко, — бабця посміхається мені, демонструючи ідеальні вініри. — Я вже й меню склала, сподіваюсь страви вам знайомі. І щоб не осоромититись відразу, пропоную частину страв почати готувати на пробу вже зараз, от наприклад на обід у нас будуть свинячі ніжки зі сморчками…