Глава 6. Іра

Дурне я створіння.  І дуже нещасне. А ще в повному відчаю.

Незнайомець з модельною зовнішністю вплітав мій пиріг, а я милувалась ним. Навіть їв він дуже аристократично. І  з таким апетитом, якого давно не було у Віталі. Ну звісно! Його ж бо годувала Альона! 

Нова згадка про зраду чоловіка мене вкотре змусила задуматись про гідну помсту. Але нічого окрім того, як віддячити Віталі тим же в подружньому ліжку мені на думку не спадало. 

Кандидат на зраду був присутній тут же. І з кожною секундою він мені подобався все більше. 

Тож в кінець піддавшись відчаю і сміливості, я полізла до нього з своїми непристойними пропозиціями. 

Кухня оповилась темрявою. Не знаю звідки взявся той протяг, але до мого відчаю додається переляк. На незнайомця я ледве не застрибула від того. Боюсь темряви з дитинства. 

Він мене підбадьорливо обійняв. Я сама мало усвідомлюючи, що роблю, уткнулась губами в його шию. Я вже казала, що пах він неймовірно. На дотик і смак виявився не гіршим. 

А потім мої губи захопила в полон гаряча пітьма. Інакше це охарактеризувати я не могла б.

Але в темряві було зовсім не соромно. Навпаки. Гаряеч. Солодко. І всі зайві думки кудись вивітрились. Залишилась лише потреба швидше позбутися одягу. І руки незнайомця на моєму тілі. НІжні, бережні, але сильні. І губи, які намагалися дослідити кожен сантиметр мого тіла. Йому всюди було цікаво, а мені неймовірно приємно. 

Я потягнула його до спальні, ми кілька разів ледве не перечепились через розкидані речі. Я здається  в ту мить зовсім не думала, що роблю. 

Просто була потреба в його гарячих руках. В поцілунках, дотиках. Це здавалось таким природним, таким правильним. 

Я так і заснула, сплетена з ним тілами. 

А от присинатись було важко. Все тіло нило. Я обережно розплющую одне око, нікого не побачила в ліжку і радісно зітхаю. Отже минула ніч мені наснилась. Чого тільки після того мартіні та нервого порівняння собі не нафантазуєш. Солодко потягуюсь, готуючись йти робити собі каву. Навіть запах її уловила, хоч ще й не варила. 

Треба збирати себе до купи. Збирати свої речі, і викликати таксі. Соля там мене вже напевно чекає. Обіцяла звільнити мені пів шафи і допомогти з пошуками роботи. 

Нове життя не надто надихало. Але правильно ж кажуть — ранок вечора мудріший. 

— Прокинулась? Може нарешті познайомимось? — спитав дуже приємний чоловічий голос. І  я з переляку лізу під ковдру. Курва! Нічого мені не наснилось! 

А я то думаю, з якого біса я гола сплю! 

Що ж я наробила? І як йому дивитися в очі? 

— Агов, дівчино? А ви здорова взагалі? — незнайомець перейшов на офіційний тон. 

Звісно, я не здорова! Я в ліжко стрибнула до чужого чоловіка, чиє ім’я навіть не спитала. Де ви бачили, щоб здорові люди так чинили… А потім і зовсім страшна думка прийшла. А якщо він теж того, ну не здоровий? Заразив мене ще чимось! Божечки, що я за дурепа? Треба бігти аналізи здавати! 

Злякана я висовую голову з-під ковдри. Увесь день тут не просидиш все одно. Та і повітря там небагато. 

— Ви б не могли відвернутись? — питаю у незнайомця. — Я соромлюсь. 

Він дивиться на мене зовсім ошалілими очима. Певно справді вважає душевно хворою. Але покірно повертається до мене спиною. 

Фух! 

Швидко вистрибую з-під ковдри і накидаю на себе халат. Так, треба випити каву і пертися  в лікарню.  А що я там скажу? Перевірте мене на інфекції, бо я переспала з першим ліпшим незнайомцем? Сором то який! Курва! Треба придумати якусь легенду чи що? 

— Я вам каву зробив, — каже незнайомець, зосереджено дивлячись у вікно. Ввічливий який. 

Каву мені давно ніхто не робив. Це приємно. Ой не про те ти, Ірко, думаєш! 

В цю мить у незнайомця починає дзвонити телефон. Він піднімає слухавку, важко зітхає.

— Так, ба, зі мною все добре, — каже тихо. Прямує на кухню. 

Але мені все одно все чути. 

— Я вже не маленький, ба. Ні, не мав можливості повідомити, що залишусь в місті. Вибач. Що? Ба, я ночував у своєї дівчини! 

Дивний він. 

Кавою пахне дуже спокусливо. Думаю чи мені продовжувати соромитись, чи йти і взяти своє? Вирішую, що я вже достатньо доросла, щоб дивитись сміливо своєму страху в очі. Саме тому рушаю в кухню, але в останню мить як наляканий заєць звертаю у ванну кімнату. Ну не можу я до нього підійти. Не після того я сама на нього застрибнула. Не міг він як справжній чоловік піти по-англійськи? 

Я плескаю водою на обличчя, потім дивлюсь на себе в дзеркало.

А звідти на мене дивиться зовсім інша Ірка. Очі палають, губи заціловані, припухли, щоки як маки червоніють. Такого зі мною ще ніколи  в житті не було. Думки про лікарню спокою не дають. До лікарень я звикла за ці роки. Вони мені набридли вже до жуті. Але заради здоров'я я, звісно, ще одне обстеження переживу. 

От тільки треба придумати легенду. От скажу, що наприклад першу допомогу якомусь незнайомцю надавала на вулиці… Ага надавала. Та так понадавала, що до сих пір все тіло болить.