Глава 3. Іра

Подруга дуже оперативна. Вже за двадцять хвилин стоїть у мене на порозі з пляшкою мартіні і похмуро роздивляється безлад вчинений мною в погоні за хтивим сатиром. 

Ще в студентські роки ми не дуже оригінально домовились визначати проблеми які трапляться з нами кодами. Жовтий — дрібна неприємність. Червоний — прирівнюється до появи вершників апокаліпсису. 

— Ірочко! — Соломія кидається до мене і міцно мене обіймає. — Чому твої речі розкидані всюди? 

— Я їх збираю, — повідомляю подрузі. — Віталя мене вигнав…

— Як? — великі чорні очі Солі розширюються від жаху. — За що? 

— У нього вагітна Альонка, — я таки не витримую і пара сльозинок котиться по моїх щоках.

— Таак, ходімо, — вона бере мене за руку мов маленьку дитину і веде на кухню, обережно переступаючи розкидані по коридору валізи і туфлі. За ті хвилини, що її не було, я вирішила почати пакувати торби. Але вдавалось мені погано. Тому, що кожна річ нерозривно була пов'язана з Віталиком, і мені скоріше хотілось їх викинути, ніж забрати з собою в невідоме нове життя. 

Соля садить мене на стілець, і звично хазяйнує у мене на кухні. Дістає келихи, з холодильника сир, робить нарізку, поки я монотонним голосом розповідаю все, що мені нагородив сьогодні Віталя. 

Що він покохав іншу. Що вони чекають дитину. А я маю забратись з його квартири, бо молодій сім'ї потрібно десь облаштувати дитячу. 

— І ти не сказала йому про нову репродуктивну програму? — подруга підсовує до мене келих з алкоголем. Я відпиваю його і кривлюсь. 

— А сенс? — перехиляю келих і випиваю залпом вміст. Напитись геть непогана ідея як підсумок цього дня. 

— Може він би змінив свою думку.

— І жив би потім на дві сім'ї? Та і що ті уколи можуть змінити? — гірко кажу я. — Я вже де не була. Що не робила. Ми витратили всі наші заощадження на обстеження і ЕКЗ! Ця програма остання моя спроба. Я зробила сьогодні укол, завтра треба було йому йти… 

— Ну він і скотиняка! Куди ти тепер підеш? — змінює тему Соля. 

Я знизую плечима. Немає мені куди йти. 

— Повернусь в село до мами, — кажу я. 

— Кіз пасти? — Соля здригається. 

— А які у мене варіанти? Роботи  у мене немає, грошей зняти житло теж немає, я дивовижно не пристосована до життя без чоловіка… Ось стільки років жила як маленька дитина за його спиною. А тепер мене викинули, мов іграшку, яка набридла. І мені треба шукати самостійно своє місце під сонцем. 

Знову підступають жалощі до себе. І відігнати їх все важче і важче. Соля дивиться на мене і важко зітхає. 

Ось так просто Віталя зруйнував все моє звичне життя, навіть неподумавши, що я при цьому відчуваю. Ще й нахабства принести квіти вистачило…

Ми п’ємо, обговорюючи й далі вчинок мого чоловіка, я здригаюсь від кожного шелесту в під’їзді. Все ще десь живе надія, що він повернеться, скаже, що пожартував.   

— Поживеш у мене! — виносить вердикт Соля.

— У тебе однокімнатна квартира, — мені дуже не хочеться створювати проблеми для подруги.

— Місця вистачить. Я тебе не кину, а в село повернутись ти завжди встигнеш.

Я кволо кивнула. Мартіні закінчилось. Соля зазбиралась додому. Переночувати в порожній квартирі я мала сама. А завтра, зібравши речі, вже перебратись до подруги. 

Але після того, як Соля пішла, мені стало нестерпно сидіти в квартирі самій. Тут все нагадувало про моє сімейне життя.  Підігріта алкоголем свідомість підштовхувала чи то ридати в обнімку з фотографіями чоловіка, чи то розтрощити все до бісової матері Я так хотіла дитину від Віталі. Я мріяла про це довгими ночами. Їздила в монастирі і купалась в цілющих джерелах, терпіла болісні процедури на гінекологічному кріслі, безкінечні обстеження і уколи. Я виплакала купу сліз, коли підсажені яйцеклітини не прижились під час процедури ЕКЗ. Я навіть до екстрасенса їздила, який обіцяв мені гарантований результат. Але все виявилось марним. І це при тому, що фізіологічно і я і Віталя були здоровими. ЛІкарі все ніяк не могли відшукати причину того, що ми не могли зачати маля. А мені ж скоро тридцять. І кому  я така бракована тепер буду потрібна, якщо навіть рідний чоловік від мене відмовився?  

Не витримавши тієї тиші і самотності, я накинула куртку і пішла гуляти.