Ніколас 6

Я слідкував за кожним рухом її тіла і диханням протягом години.Вона не могла заснути,довго не могла заснути,бо той хто був за її спиною дуже не давав їй спокою.
Але в неї вийшло,за деякий час вона повністю перестала крутитися і міцно засопіла.
Я дав їй поспати дві години і коли на годиннику вже була третя ночі,я почав діяти.
Зейн і Зек вже чекали мене біля чорного виходу з госпіталю,про камери вони давно подбали,а чергуючі лікарі були на Зеку,він знав,що робити з ними,якщо перегородять мені шлях.
Спочатку я думав виключити дівчину повністю,щоб без всяких проблем викрасти її,але зрозумів,що вона занадто ослаблена для того щоб тікати.
Я витягую з під дивана конверси,які мав подарувати Боніті на день народження сьогодні,бо іншого взуття у моїй машині для принцеси,що спить на ліжку не знайшлося.
Якби Боніта дізналася про це вона б збожеволіла,бо ці конверси від відомої дизайнерки,які коштують купу баксів належатимуть не їй.Боніта торохтіла мені безперервно про них,казала «Ох,було б круто якби ти зробив мені такий подарунок,а не батько».

По її словах подарунок від батька їй був би не таким приємним,як від мене,але всі ми прекрасно знаємо,що їй головне було отримати його,а від кого і яким чином-байдуже.
Спішу засмутити її,але власницею цього взуття стане не вона.
Я підходжу до ліжка і беру її руку розглядаючи,як встановлений катетер.
Рідина майже закінчилася,отже скоро прийде медсестра,щоб зняти крапельницю,тому я вчасно почав діяти.Спершу я опускаю коліщатко,щоб перекрити притік рідини.Не довго бавившись з цим я закінчую і бачу,як дівчина починає прокидатись.
А зараз буде найвеселіше.
Вона розплющує очі і дивиться мені прямо в руки,коли я закінчую знімати крапельницю.
Як добре,що я заздалегідь сильно стиснув її руку,бо вона почала виривати її перед ти як я закінчив.
-Що ти до біса робиш?!-кричить вона і відсовується так далеко,що впирається в саму спинку ліжка.
Я ледве взуваю її в конверси,бо вона вислизає з моїх рук як змія.
-Якщо ти будеш так себе вести і надалі,я передумаю і приб'ю тебе як тільки ми виїдемо за тереторію госпіталю.-кажу я і зав'язую шнурівки на її конверсах.
Здається у неї такий самий ж розмір як і у Боніти.
Коли я підняв її на руки,попри всі зусилля її супротиву вона виявилась як пір'їнка,правда це було занадто лагідне слово для неї,коли вона знову почала тріпатися.
-Я попереджую останній раз.-кажу я і вона затихає,щоб почути мої слова.-Якщо ти не перестанеш дьоргатись,я виключу тебе.
-Будь ласка,не чіпай мене!Пусти!-завищала вона і це вперше коли вона заплакала.-Не треба,благаю пусти мене!
-Закрийся.
Це все,що звучить від мене і вона затихає на той момент,коли саме було треба.
Акуратно відчинивши двері палати,впевнився в тому,що камери не працюють.Дикунка знову почала вириватись і я ледве втримуючи її акуратно пішов вперед,пройшовши до іншого крила госпіталю,у який мені потрібно було попасти.Повернувши в інший коридор земля чуть не пішла з ніг,коли я почув кроки в нашу строну.
Я швидко поставив її на землю,завернувши в закуток прикривши собою.Але її похитнуло і вона чуть не полетіла на землю.Я забув про те,що в неї травмована нога і сама вона геть ослаблена.
Я тримаю її за талію,повністю притуливши собою  утискаючи в стінку,поки чую кроки в нашу сторону.Одразу ж закриваю їй рота рукою і продовжую вслухатися в кроки.
-Ш-ш.-шепотом кажу я.
Дівчина не пробує вирватись,бо розуміє,що вона в настільки безпомічній ситуації,що не може навіть ворохнутися.
Кроки стихають за декілька секунд і я голосно видихаю,тоді дивлюся в її очі і сам жахаюся від стану дівчини.
Аж тепер коли я незосереджений на кроках,я відчуваю як сильно вона тремтить в моїх руках,а очі настільки перелякані,що можна прекрасно зрозуміти,наскільки вона нажахана моїми діями.
Її погляд так і кричить «Він вб'є мене».
-Я не зроблю тобі нічого,тихо.-шепочу я і забираю руку з її рота.
Вона хапає повітря декілька раз і починає плакати так сильно,що я аж сам гублюся.
-Тихо,тихо не треба.-я беру її обличчя в руки  і хочу навіяти їй довіру,щоб дотягти до машини.-Не бійся.
З моєї сторони це так егоїстично,що самому стає противно від самого ж себе,але я впевнений в тому,що зараз мої дії рятують нас обох.
Вона продовжує всхлипувати,але я не маю часу на те,щоб заспокоювати її.
За декілька хвилин,ми опиняємось перед Зейном і Зеком.
Я з полегшенням голосно видихаю і радію тому,що все ж таки нам вдалося.
Завдяки трьом друзям,неможливе виявилося ще й яким можливим.Зейн слідкував за обстановкою на вулиці біля чорного виходу,Зек будучи в госпіталі,слідкував чи є лікарі в напрямку,в якому я мав вийти,а Габріель виключив всі камери спостереження в госпіталі,він вчиться на факултеті радіоелектроніки,тому цей чувак дуже розумний і вправний.