Ракель 5

Мені не давали спокою слова того хлопця,але я прекрасно розуміла,що він не вб'є мене саме в госпіталі,а ще я прекрасно розуміла чому він сказав щоб я нічого про себе не говорила.Якщо я скажу ім'я або ще якусь інформацію про себе тоді буде поліція і все інше,тому у мене зараз немає вибору.Проте,я прекрасно розумію,що наслово мені цей хлопець не повірить,він не залишить мене тут просто так,ось чому мені страшно.
Мене не покидали думки про нього ні на секунду,коли я була при тямі і не спала,а спати мені дуже хотілось.Не знаю чи було це наслідком якихось лікарств,які я приймала чи я була надто втомлена,але в сон клонило дуже сильно.
Попри те,що я дуже хотіла спати,я старалася не заплющувати очей,бо боялася,що цей хлопець з'явиться надто раптово,він лякає мене навіть коли він не присутній біля мене,можливо його навіть немає зараз за дверима палати,але мені вже страшно.Лячно уявити,що буде творитися з моїм тілом,коли він стоятиме прямо перед моїми очима,тут у палаті біля цього вазона,на якого я втуплено дивлюся вже десь пів години,щоб мої очі не заплющувалися.
Час від часу до мене заходить медсестра і питає про мій стан,перекинутися словами трохи втомлює мене,бо кожне слово,яке виривається в мене з вуст ніби тягар цегли,який я тягну за собою.Я дуже хочу спати.Але коли вона знову приходить і питає чи потрібно мені щось,це дає мені пару секунд на те,щоб я не заснула від мертвої тиші в цій кімнаті.
Я б благала її залишитися зі мною тут у палаті і поговорити ще аби я не заснула і аби це хлопець не так сильно лякав мене коли прийде.
Єдині думки,які приводили мене до тями-це були думки про хлопця,вони викликали в мене адреналін в наднирниках,який точно не дав би мені ось так просто заснути.
Отже я почала більше думати про нього,щоб не проспати момент,коли він знову зайде сюди.
Отож,яке враження склалося в мене про нього з перших секунд нашого знайомства.Добре,надто тупо називати це саме знайомством.
Від нього одразу ж пахло дуже сильним і дорогим парфюмом,я закладаюся,що всі мої витрати за життя не коштували так,як оцей його парфюм.Я не сильно змогла розгледіти його зовнішність,навть коли він був дуже близько,бо коли я чогось боюся я запам'ятовую саме відчуття і слова людей,а от лиця погано.Але я не могла не замітити його чорні очі,вони були ніби залиті чорнилом,я ще не бачила таких чорних очей.Саме вони навіювали на мене той страх і заводили ніби в гіпноз.Хлопець був чорнявим із хаотично розтріпаним волоссям на голові,що добавляло йому якоїсь зухвалості.
Я одразу кинула погляд на його руки,які зловили мене коли я летіла на землю,це єдине за що я вдячна йому,бо як би він не зробив цього,я б ще гірше поломалася.
Ті руки були дуже гарними,витонченими,такими красивими і великими водночас,що його рука могла б зрівнятися в розмірі з моєю головою.Єдине,що я замітила-це подряпини на кісточках однієї з рук,можливо це були якісь опіки,їх можна було замітити з дуже близької відстані.Між кісточками середнього і безіменного пальців красувалося тату в формі ріг оленя,цікаво чому саме оленя і чому саме в тому місці.Але коли його рука стиснула моє підборіддя,я понвністю перехотіла думати настільки вони красиві ті руки,бо вони занадто сильні,адже після того як він відпустив мене,лице дико нило від болі і сліди від його рук відчувалися на лиці ще декілька хвилин.
                                                                         ***
Здається я заснула,от чорт я старалася думати про хлопця як найсильніше і умудрилася заснути під сильним виробленням адреналіну,який бушував в мене в наднирниках.
Як тільки мій погляд почав сфокусовуватися на кімнаті,я побачила там його.
Легко сказати,що я одразу ж прийшла до себе,бо мене ніби облили холодною водою.
Він сидів на дивані прямо переді мною і дивився в вікно широко розтавивши ноги і спершись на них ліктями.Здаєтсья він ще не знає,що я прокинулася.
Мені спадає на думку вдавати,що я Спляча красуня,але я розумію,що мої повіки будуть дьоргатись надто сильно,якщо він вирішить перевірити насткільки я хороша актриса,бо я не вмію добре брехати!

Він сидів тут довго,можливо так довго як я спала,бо на вулиці вже темніло і сонце сідало за обрій.
Ні,ні,ні я не хочу залишатися з ним тут коли повністю стемніє,я просто зомлію від страху в кращому випадку!
Він повертає голову до мене і дивиться прямо в очі,після того як декілька хвилин дивився в вікно,над чимось роздумуючи.
Спочатку він просто пристально дивиться на мене,і мені здається що він зараз встане і підійде до мене,від чого мене тіпнуло.
Але ні,він всього лиш просто краще вмостився на дивані
-Єдиний доказ,якого я не позбувся минулої ночі-це ти.
Його голос і слова бринять в мені як струна гітари,бо голос після такої довгої тишини,здається мені дуже бархатним.
Але не довго я так думаю,бо він прямо натякає мені на те,що хоче щоб я замовчала аварію,з його вуст звучить так ніби він зараз підніметься на ноги і позбудеться того самого єдиного доказу,який залишився.
-Як тебе звуть?-запитує він,коли розуміє,що відповіді на свої слова не почує.
А що він хотів почути на сказане ним?
Його цікавить моє ім'я,мене це дуже насторожує і я починаю відчувати клятий страх.
-Де мої речі?-запитую я так тихо,що спочатку мені здається,що він не чує мене.
Тоді моє серце починає калатати,складається враження ніби його чути на всю кімнату,тим більше хлопцю.
-Де мій телефон?
Здається тупішого питання я не могла задати йому.
-Я викинув його у море,подякуй,що вас місцями не поміняв.
Ого,тепер я трясуся так сильно,що ліжко вже один раз видало скрип,серце забилося такими цікавими ритмами,мені здається воно зараз зупиниться.
Його слова і вираз обличчя такий зухвалий,він прямо говорить мені,що хоче вбити мене,а я продовжую просто тремтіти на цьому ліжку під крапельницею.
-Як тебе звати?-повторно запитує він.
Я закочую очі і коли переводжу погляд на нього,розумію що він прекрасно бачив мою міміку.А мені ой як не подобається,що я закотила очі саме в той момент коли він дивився на мене.
-Мені вгадувати?-з посмішкою запитує він.
Все би було не так дивно,як би його не цікавило моє ім'я так сильно.
-Якщо мої речі в тебе,ти міг би давно подивитися в паспорті.
Я говорю це так зверхньо,аж сама лякаюся своїх слів.
-Так не цікаво.-протягує він.
Цей хлопець лякає мене навіть просто коли говорить,якщо і загадками,мене просто до біса лякає його манера розмови,бо здається,що він зараз підскочить на ноги і зробить зі мною щось не хороше.
Він гортає щось у телефоні декілька хвилин і не піднімає погляд на мене,але потім знову ловить мене на тому,що я пристально дивлюся на нього.
Таке враження ніби він чогось чекає.
-Я тут спатиму,не чекай,що піду.
Паніка охоплює мене так сильно,що я б тікала прямо зараз з цього госпіталю навіть з ушибом ноги на четвереньках,як би не крапельниця в руці.
Він далі продовжує гортати щось у талефоні,а я обертаюсь на інший бік,так щоб він не бачив мого обличчя.Його погляд відчувається крізь мою спину навіть так,і я просто не можу собі уявити як зможу заснути,коли в кімнаті хлопець,який погрожував вбити мене.