Ніколас 2

-Напиши мені коли прибудеш додому.-шепоче Боніта і легенько покусує мене за вухо.-Не забувай який завтра день.
Я нічого не відповідаю і легенько відсторонивши її від себе,сідаю у машину.
-Забагато вона мене напоїла,сука.-з смішком кажу я.
Ця дівчина тільки і хотіла моєї уваги,але чи хотіла вона від мене кохання?Сумніваюся,що Боніта розуміє таке слово,бо вона живе в якомусь іншому світі,для одного лиш пафосу і хизування.
Вона прекрасно знає,що я не дам їй чогось більшого ніж мокрих поцілунків і грязного сексу,це все,що я можу дати їй,тож вкотре нагадував їй сьогодні.
-Тобі потрібен інший хлопець,який покохає тебе.
Але вона здається не чула мене.
-А що якщо мені так добре з тобою?
Вона не знає що таке кохання,а я тим більше і тому нам обидвом дуже добре,бо ми просто задовольняємо потреби один одного.Ось в цьому ми схожі.Мабуть-це єдина наша схожість.
Я заводжу машину і розумію,що ледве дивлюся на очі.Мене кидає в холодний піт,тож я тру обличчя руками,стараючись хоть якось привести себе до тями.
Їхати додому недалеко,тому немає сильно за що перейматися.Проте Боніта сильно наполягла,щоб я залишився ночувати в неї. 
                                                                           ***
Я повертався з бурної вечірки додому,випускаючи дим сигарети сильніше тиснув на газ.
Алкоголь давав про себе знати.
Машина їхала на неймовірно великій швидкості,але мені це до чортиків подобалось,дуже подобалось,я не міг контролювати свої емоції,бо був точно не в собі.
Мені було дуже добре поки недалеко від себе я побачив силует дівчини,яка йшла прямо посеред дороги на мосту.
-Боже,от ненормальна,посеред дороги йде!-Натискаючи на сигнал кричав я.
Але здається,сигналити вже було занадто пізно,бо як тільки я натиснув на гальма,машина продовжила нестися на досить сильній швидкості.
Сам нерозуміючи куди я їду,в яку сторону мене заносить,в мене сильно пливе картинка,а розум наче в тумані.
За декілька секунд мене прорізає сильний звук гальм,а мою голову дуже різкий біль.
Тиша..
Не пройшло й хвилини,як мій розум починає вертатись до мене,голова тріщить від болі,а тіло неймовірно ниє.
До чорта я не можу намацати ручку від дверей.
Намацавши її за пару секунд,відчиняю двері і падаю на дорогу,шиплю від болі.
Я піднімаю свій погляд з мокрого асфальту,на якому провалявся декілька хвилин і бачу тіло дівчини,яке майже під капотом машини.
Моє дихання ніби зупиняється і я не можу зробити новий вдих.
Хвилі моря і аварійка машини,більше нікого і нічого.
Присівши і взявши себе за голову в шоковому стані я почав отямлюватись.
-Чорт!-шиплю я і не можу піднятися з ніг,мене так сильно болить голова,що я ледве розплющую очі.Мені досі пливе картинка.
Довго так не було,навіть не роздумуючи,я вже знав що робитиму.
Ледве піднявшись на ноги мене пару раз похитнуло,але я старався контролювати себе і не натворити ще більших дурниць.
Підійшовши до тіла дівчини,я забрав пасмо волосся з лиця.Тіло було в крові,а на лиці синці від удару і рани з яких сіклася сильна кров.Потім я замітив,як біля її голови невелика калюжа крові.Я не міг добре розгледіти лиця дівчини,все пливло.
Спочатку я помацав пульс і здається він був надто слабкий,щоб вона вижила.
Взявши на руки дівчину,я був готовий скинути її з моста,щоб позбутись всіх своїх проблем.
Я не думав про інші наслідки,мені чомусь не було шкода її,це мабуть був шоковий стан і алкоголь в перемішку.Закладаюся,найгірше,що я відчував,що від моїх рук зараз помре дівчина.
Я підійшов ближче до моста і ще раз глянув на дівчину.Її тіло було таким в'ялим у моїх руках,таким не живим.
Забравши пасмо з її волосся,яке було замальоване кров'ю,я глянув на неї по-іншому.
Вона пахла мокрим асфальтом в перемішку з свіжою кров'ю.Її волосся лежало в хаотичному порядку,розлетілося прямо по моїх руках.
Довге і золотаве,неймовірно гарне волосся.
Коли вона повільно розплющила очі,моє серце завмерло і мені здалося,що на декілька секунд воно перестало битися.
Вона дивилася прямо на мене,прямо в очі,її погляд був наче з іншого світу.Але наш зоровий контакт тривав не дуже довго,бо її погляд був дуже несфокусованим,і мені здається вона не до кінця розуміє,що робиться.
-До біса.-шепочу я і заношу її в машину.

Як би вона не глянула на мене,я б скинув її,бо цей погляд наче отямив мене.
Перед тим як завести двигун,я бачу рюкзак,який відлетів на іншу сторону траси,тому виходжу і підбираю його.
Риюся там як грабіжник і находжу телефон.За пару секунд викидаю його в море,а сам рюкзак кидаю на заднє сидіння до дівчини.
Можливо зараз я роблю найгіршу помилку в своєму житті,бо ця дівчина не зможе жити по іншому після того,що сталося.
Можливо саме зараз я роблю таку помилку,яка заставить мене змінити своє життя.
Їдучи в машині,в мене неймовірно тремтіли руки,кидало в холодний піт,я не міг зрозуміти свого стану.Мені було страшно,що вона помре,а я сяду.Не знаю чого я більше боявся її смерті чи навпаки того,що вона виживе.
Час від часу я обертався до дівчини,розумів,що можливо її життя вже підійшло до кінця,а можливо вона ще млосно дихає і бореться за нього.
                                                                           ***
-Де ви знайшли їі?Не могла ж вона так просто впасти звідкись.-косо дивлячись на мене запитував лікар,який буде діагностувати дівчину.
Я зробив декілька глибоких вдохів.
-Я їхав від своєї дівчини додому,їй стало погано я мусив побути з нею,а потім на узбіччі дороги я побачив тіло людини,поблизу нікого не було,звичайно я зупинився і глянув що сталось.-на диво впевнено забрехався я.
Записуючи якісь нотатки, лікар то дивися на мене то в зошит,потім замовчав на декілька секунд.
-Якщо з нею все буде добре,ми зателефонуємо поліції,вони візьмуть в неї показання.-подивившись на мене сказав старший чоловік.
Я  схрестив руки на грудях.
-Так,звичайно.
Що я ще маю сказати йому на таке.
Лікар записував щось,дивлячись то на палату де була дівчина,то в папку з нотатками,то на мене.І тут він раптово видавив з себе.-Я буду головним лікарем пацієнтки,буду спостерігати за її станом.-він зробив недовгу паузу.-Я повідомлю вас про стан дівчини.
Я кивнув,а лікар швидко пішов в одну із палат.
Вся ця ситуація здавалась мені жахливим сном,який ніяк не може закінчитись.Найбільше мені не подобався лікар,занадто підозріло він на мене дивився,якщо він викликав би поліцію зараз,я б не був здивований.
Просидівши так години три,я зрозумів,що вся моя футболка в крові і не дуже приємно пахне,мені потрібен був одяг,тому я швидко побіг до машини і переодягнувся,дякувати Богу,що там була пара футболок.
Батько вже все знав,я зателефонував йому одразу як доставив дівчину в госпіталь.Він був не те що злий,він був дуже здивований,адже я ніколи не потрапляв в схожі ситуації,бо добре вмію водити,але я був занадто п'яним,щоб сідати за кермо.
Боніта була права,як би послухав її,не сталося б нічого цього.
                                                                            ***
Прокинувся я від сильного шуму в коридорах госпіталю,голова моя боліла набагато сильніше,ніж вночі,проснувся я вчасно,до мене йшов лікар з незрозумілим виразом обличчя.
-Добрий ранок,Ніколасе!-простягувши руку він з усмішкою привітався зі мною,відповідно, я піднявся і ноги на диво тримали мене.
-Добрий ранок,які новини?-запитав я.
-Забій ноги,це не страшно,можна пережити,а от проблеми з черепно-мозковою системою є..-піднявши брови і схрестивши руки на грудях сказав лікар.
-Я зрозумів,дякую-поправляючи волосся на голові сказав я.
 Лікар розвернувся і пропав з мого поля зору.Я знав,де находиться палата дівчини.Тому не міг не піти туди,хотя напевно не можна було.
Зайшовши в палату,там нікого не було,я тихо підкрався до ліжка і побачив ту саму жертву.
Вночі я не зміг розгледіти її,було надто темно.Підійшовши ближче,я зупинився.
Думаю,вона була високою, близько метра шістдесяти семи або навіть метра сімдесят,виглядала на сімнадцять,вісімнадцять,обличчя здавалось занадто дитячим та невинним,напевно вона ще і школу не закінчила,а доля послала їй такого як я.-подумав я і на моєму обличчі з'явилась посмішка.
Зацікавило її волосся,воно було хвилястим і дуже гарно лежало,ніби щойно укладку зробила,а колір ще цікавіший,щось між русявим та рижим,точно не зрозумієш.Коли подивився на її руки,які були дуже худі,наче не юна дівчина переді мною,а маленька дівчинка.
Мої думки перервала медсестра,яка взялась нізвідки.