Ракель 1

Стакан в моїй руці так міцно стискається,що я вже не можу адекватно мислити і мені стає цікаво,з яким звуком склянка розіб'ється об його голову,наскільки багато крові буде повсюди?
Здається,все в моєму житті було прекрасно,до цієї вечірки.
До того як я побачила як він цілує іншу,як він цілує до біса мою подругу.
В мені роздиралася кожна клітинка,коли я дивилася як він палко цілує її притиснувши до стінки,кожна секунда здавалася болючішою,бо ще вчора він так само цілував мене.
Мене нудило від побаченого,тому я не могла споглядати за цим ще декілька секунд.
Я переводжу погляд на свої руки,вони тремтять так,що стакан з випивкою зараз полетить прямо мені на ноги,тому ставлю його на барну стійку так швидко,як тільки можу.
Ще раз дивлюсь на Дієго.
Його рука вже в неї під спідницею,а цілує її так ніби готовий з'їсти.
Ще не так давно він тими ж самими губами цілував мене,так само палко цілував мої губи і його руки блукали по моєму тілу,не могли знайти собі місця,він не міг зупинитися на одній частині тіла,бо ніби хотів вивчити його,знати кожен сантиметр,хотів довідатися,де саме його рука може довести мене до збою в диханні і мольбі не зупинятися.
Він завжди любив так вести себе поруч зі мною,хотів вивчити мене,слідкував за кожним моїм вдохом і видихом,коли цілував мою шию і наближався до фінішу.
Мене страшенно нудить,бо він донедавна робив це все зі мною.
Як шкода,що я віддала цьому придуркові свій перший поцілунок,своє перше кохання,купу часу і довір'я.Покохала його,вірила йому,була така щаслива поряд з ним,що забувалися всі негаразди,всі рани загоювалися моментально коли його губи накривали мої.
-Виродок!
Я відтягую її за волосся і відкидаю в бік.Вона спантеличена як і сам Дієго.
Його щоку обпікає мій сильний ляпас,я б надавала йому ще декілька таких або зробила б так що йому б пішла кров з носа.
Голубі очі глянули на мене з жалем і я зробила декілька кроків назад.
-Ракель!-кричить він і йде до мене.-Я п'яний,присягаюся це всього лиш моя затьмарена від алкоголю голова!-він кричить так сильно,що музика в клубі стає тихішою від його голосу.
Я хитаю головою і відходжу,хочу бігти,але він ловить мене за лікоть і сильно тримає,попри те,що я продовжую смикати руку.
-Дієго,відпусти!-в сльозах кричу.
-До біса Ракель,давай поговоримо і я все поясню!
Я вириваю руку і вибігаю з клубу геть прихопивши свій рюкзак.
Як він збирається пояснювати мені це все?Як він собі це уявляє,невже він може пояснити чому цілував іншу дівчину,чому цілував мою подругу прямо в мене під носом?!
Ненавиджу,проклинаю той день коли зв'язалася з ним.
Сльози текли по очах і я не бачила куди іду,високі підбори так сильно натерли мене,що кожен крок здавався мукою.Додому залишалося не так далеко,я жила трохи дальше моста,який з'єднював дві частини міста,хотя більшість вважали обидві частини вже різними містами.
Я жила на правій стороні від мосту.
Не люблю я це місто,воно є рідним мені,адже я прожила тут всі свої сімнадцять років,проте хочу втекти звідси як найшвидше,тому від тепер говорю сестрі,що як тільки закінчу школу і сліду мого тут не залишеться,я одразу ж втечу до іншого куточка Іспанії.
Тут дуже часто стаються нещасні випадки,а особливо аварії тут часте явище,люди навіть не дивуються коли повідомляють про нове ДТП чи вбивство,бо в цьому місті вирує один жах.Можоливо проблема цього міста в тому,що тут дуже горбиста місцевість і ще надто різкі повороти і спуски,саме через ці круті повороти стається найбільше смертей,аварій і жаху.
Одного дня коли мені було шість,нашу сім'ю теж спіткало горе цього міста,яке я вважаю проклятим.Наша машина врізалася в стовп на крутому повороті центральної траси на виїзді з міста,а після цього лише ми з сестрою залишилися в живих.
Мама з батьком вилетіли прямо в море і аквалангісти не змогли знайти їх після декількох місяців пошуку,тому у моїх мами і батька немає навіть могили.

Уявіть як жахливо,коли ти не можеш навіть піти на могилу помолитися за душі найрідніших і вшанувати їхню пам'ять,коли не можеш просто запалити свічку на їхній могилі і хотя б поплакати там,просто гірко поплакати,через те що нашу сім'ю спіткало таке страшне горе.
Я з Кейлі не можу зробити навіть цього,тому ми часто навідувались на місце,де сталася аварія.
Це дуже крутий поворот,з одного боку скелі,а по другий бік море.Наша машина врізалася в дорожні огородження на дуже великій швидкості,ледь повністю не полетіла в море.Через такий сильний удар батьки випали,а ми з сестрою були в дитячих автокріслах,можливо тому ми і врятувалися.
Насправді Кейлі не дуже хоче ходити на те місце де сталася аварія,як і згадувати,щось про батьків.Вона постійно обминає цю тему десятою дорогою,наче щось приховує,не хоче ділитися.
Востаннє на місці аварії ми були три роки тому,я хотіла піти з Кайлі ще раз,але вона категорично була проти ходити туди.Сказала,що не хоче більше переживати той жах всередині себе,коли знову приходить на то місце.
-Батьків не вернути,як і минуле.Годі жити тим минулим.-казала вона,востаннє коли я питала чи не хоче вона сходити на місце аварії.
Я можу зрозуміти її,адже я важко переношу спогади з того дня,але видно їй ще важче дивится у безкрає море і усвідомлювати той факт,що там досі на глибині лежать тіла наших батьків.
Проте які спогади?
Я майже не пам'ятаю,що було в той день.
Сильний удар,крики і якийсь жахливий страх пронизував моє тіло.Все.
Було вже досить пізно,тихо.Світили вуличні ліхтарі і одна я,беззахисна дівчина йшла додому.Не проїхала ні одна машина,звичайно,переважно всі сплять о третій ночі.Від цієї тишини мені ставало спокійно і не так страшно,але все ж я оглядалася кожні десять секунд.Підбори натерли ще сильніше,ніж могли,здається скоро мої ступні будуть в крові.
Йти додому мені страшенно не хотілось,бо Кейлі не дасть мені заснути якщо не дізнається чому я така засмучена і розбита.А ще чому я п'яна,ледве стою на ногах,а туш стікає по обличчю в перемішку з соленими слізьми,які я ковтаю час від часу.
Думки на самотинні перервав дзвінок:
-Невже тобі вистачає совісті і мізків дзвонити мені,Касас?!-кричу я в слухавку.-Не дзвони мені,і продовжуй лизатися з кралею,вона явно тобі до вподоби.
Насправді,як би це все було так легко.Заблокувати його і залишити в спокої.
Як би все було так легко,всім нам б жилося простіше,але я не вмію так просто стирати спогади з свого життя.На жаль він,був зі мною довго,на жаль,ми були близькі і на превеликий жаль,я не зможу його так швидко забути.
А ще мені страшенно гірко на душі від того,що він цілував мою близьку подругу,якій я теж довіряла не менше ніж йому.
Коли я відтягла її за волосся,вона дивилася на мене більш розгубленим поглядом,в ньому було набагато більше жалю і слів «Я шкодую про скоєне»,ніж у мого колишнього.
Ми були подругами від перших класів навчання у школі,сиділи за однією партою,вчили перші букви,цифри і навіть коли я стала лідером секції по баскетболу,взяла її у команду,незважаючи на те,що вона взагалі не тямила в грі і не могла закинути м'яч у корзину після багатьох спроб.
Казала,що у нас не виходить зустрічатися так часто як раніше і тому хоче бути у секції,щоб частіше бачитися зі мною окрім школи,але тепер я дурепа все прекрасно розумію,вона хотіла бачити не мене,а Дієго,адже він теж відігравав величезну роль у нашій команді.Хто б не сперечався,але Касас дійсно круто грає і мені слід навчитися у нього багато різних трюків,які він використовує під час матчів.
Однак,на тренуваннях я ніколи не замічала,якихось сильних взаємодій між Дієго і Карлою,тому мабуть сьогодні на вечірці вона вирішила зробити свій перший хід.
І в неї дуже добре вийшло,раз їй вдалося одурманити Дієго так сильно,щоб він цілував її з такою пристрастю.
Отож,мені знадобилося всього лиш десять секунд щоб втратити хлопця і близьку подругу.
Всього десять секунд треба людині,щоб розчаруватися і втратити двох близьких людей.
В моїй голові крутилася така сильна карусель,що всі думки перепліталися між собою і я не могла сконцентруватися на чомусь одному.