Розділ 42. Чоловіча розмова.

Кабінет Марка в клініці зазвичай випромінював спокій, але сьогодні в повітрі відчувалася напруга. Запах антисептиків та кави змішався з відчуттям тривоги, що принесла з собою Аріадна. Арі дрімала на дивані, загорнута в його джемпер. Навіть уві сні вона здригалася, а її рука міцно стискала тканину біля живота. Її підсвідомість усе ще прокручувала ту сцену в парку: замах руки, спотворене злобою обличчя та брудні слова.

Марк стояв біля вікна, дивлячись на вечірній Мілан. Його пальці були стиснуті в кулаки. Він уже знав, хто змусив його жінку тремтіти від страху. Йому не знадобилося багато зусиль дізнатися, де він зараз перебуває. Старі зв’язки та кілька дзвінків допомогли. Для відомого хірурга з родини де Сантіс знайти невдаху в цьому місті було справою кількох хвилин.

— Марку?.. — Аріадна розплющила очі, голос її був тихим і втомленим.

Він обернувся, і вираз його обличчя пом’якшав. Уся та лють, яка щойно вирувала в його очах, зникла, поступившись місцем ніжності.

— Я тут, Арі. Як ти почуваєшся? Малюк заспокоївся?

— Так, він правда трохи штовхався, поки я спала. Мені вже краще. Поїхали додому?

— Звісно. Але спершу я маю владнати одну справу. Мій колега, Паоло, відвезе тебе до нашої квартири. І побуде з тобою, поки я не повернуся. Це займе не більше години.

Аріадна хотіла заперечити, але побачила його очі. В них не було агресії, лише рішучість. Вона звикла розраховувати лише на себе. А тепер довірилася своєму чоловіку, відчуваючи його намір захистити її і їхнього малюка. 

Марк знайшов його в одному з барів біля Корсо Семпіоне – саме там, де зазвичай збиралися ті, хто любив хизуватися минулим. Колишній Аріадни сидів біля стійки, дивлячись у склянку з віскі. Він виглядав жалюгідно. Вже не було тієї впевненості, яку він випромінював на Родосі. І не мав вигляду солідної людини. Тепер це був чоловік, який втратив все.

Коли Марк підійшов ближче чоловік лише злегка повернув голову до нього. Він збирався щось вигукнути, але слова застрягли в горлі. Марк не кричав. Він сів на сусідній стілець і жестом наказав бармену відійти. 

— Я не люблю повторювати двічі, — почав Марк. Його голос був тихим. — Сьогодні в парку ти зробив помилку. Ти налякав її. Ти смів образити її і навіть підняв руку.

— Це вільна країна, лікарю, чи як вас там... — почав розмову намагаючись повернути зухвалість, хоча в його очах промайнув страх. — Вона втекла, як злякане дівчисько. Я нічого їй не зробив...

Марк нахилився ближче. 

— Слухай мене уважно. Аріадна — це моє життя. Дитина, яку вона носить – моє майбутнє. Якщо ти ще раз з’явишся в радіусі кілометра або хоча б раз випадково опинишся на тій самій вулиці – я забуду про клятву Гіппократа. Я знаю одного юриста, який зможе тебе засадити. Один мій дзвінок – і твої гріхи стануть проблемами з податковою та поліцією. Повір, моїх фінансових ресурсів вистачить, щоб стерти твою кар'єру в порошок за один день.

Марк зробив паузу, даючи словам осісти і проникнути в підсвідомість цього боягуза.

— Ти зникнеш із Мілана. Ти знайдеш собі іншу роботу, в іншому місті. І ніколи, чуєш, ніколи не згадаєш її імені. Це не прохання. 

Він підвівся і кинув на стійку купюру, що перевищувала вартість напою.

— Це за твій останній напій у цьому районі. Прощавай. Більше ми не побачимося, заради твого ж блага.

Коли Марк повернувся додому, Аріадна сиділа на кухні з чашкою чаю. Паоло вже пішов. Вона одразу відчула зміну в атмосфері: напруга, що виходила від Марка в лікарні, зникла. Він знову був її Марком. Тим самим ніжним, турботливим чоловіком.

— Все закінчено? — запитала вона, коли він підійшов і обійняв її, ховаючи обличчя в її шиї. 

— Так. Він більше не потурбує тебе. Ніколи. Боягузи вміють нападати лише на тих, хто не може відповісти. А перед сильнішими вони розчиняються.

— Ти не... ти не зробив нічого протизаконного? —запитала вона.

— Я просто провів консультацію щодо його подальшого способу життя, — віджартувався він. — Лікарі іноді дають поради, які неможливо ігнорувати.

Аріадна відчула, як важкий камінь розчинився. Вона знала, що Марк не прихильник насильства. Але вона також знала, що він має достатньо сили, щоб зупинити будь-яке зло словом.

— Дякую, що захистив нас, — прошепотіла вона, кладучи його долоню собі на живіт.

— Це моя робота, Арі. Все інше – лише хобі. Мій кабінет, мої операції – все це існує лише для того, щоб повертатися сюди, до вас.