Розділ 41. Тінь з минулого.

Візит до Б’янки видався епічним. Коли Аріадна зайшла в її студії, Б’янка завмерла. Повітря прорізала італійська лайка, якої Аріадна раніше від неї не чула.

— Porca miseria, Аріадно! — вигукнула Б’янка, сплеснувши руками. — Ти знущаєшся? Як можна було приховувати це за обговоренням кримінальних сюжетів?! Ми тут плануємо вбивства в романі, а ти в цей час створюєш нове життя! Я шокована!

Наступні дві години робота над книгою відійшла на другий план. Б’янка, попри свій суворий образ, виявилася турботливою. Вона переглянула їхній графік. І почала його змінювати заради комфорту подруги.

— Так, ніяких нічних листувань. Ти працюєш максимум чотири години на день. Я не хочу, щоб ти перенапружувалася. Ми змінимо темп. Тобі потрібен спокій, а не дедлайни, — заявила вона, викреслюючи кілька пунктів із плану.

Вийшовши від Б’янки, Аріадна вирішила пройтися парком Семпіоне. День був сонячним, в повітря свіжим. Вона насолоджувалася приємним вітерцем, який освіжав. Дівчина йшла повільно. Спів птахів додавав відчуття гармонії.

Проте спокій тривав недовго. На одній із алей, назустріч їй, ішов чоловік, якого вона сподівалася ніколи більше не бачити. Її колишній.

Час ніби завмер. Коли їхні погляди зустрілися, Аріадна відчула, як його погляд пробіг по ній. Її рука інстинктивно лягла на живіт – жест захисту.

Він зупинився. Його погляд опустився на її живіт, а потім знову піднявся до її очей. У цьому погляді не було каяття. Тільки ненависть і презирство. Він дивився на неї так, ніби вона вкрала у нього щось цінне. Усі ті роки, коли він морально нищив її, знецінював кожен її крок і кожне слово, знову ожили в її пам'яті.

— Яка ж ти огидна, — процідив він крізь зуби, підходячи на крок ближче. — Живеш собі в Мілані, вдаєш із себе зірку? Ти завжди була невдячним ст*рвом, Арі. Я дав тобі все, а ти просто витерла об мене ноги і знайшла собі іншого.

Його погляд знову ковзнув донизу, наповнюючись люттю. Він дивився на її живіт із огидою, наче присутність цієї ненародженої дитини завдавала йому болю.

— Думаєш, це врятує тебе? Думаєш, стала недоторканною? — його голос зірвався на хрипкий шепіт, а обличчя перекривилося від гніву. Він замахнувся. Його долоня злетіла в повітря, готова вдарити її по обличчю. 

Але вона не збиралася дозволяти бабію бити себе. Тим паче зараз, у такому стані. Аріадна не стала чекати удару. А різко ухилилася вбік. Його рука лише розсікла повітря в міліметрі від її щоки. Поки він не прийшов до тями вона кинулася втікати геть по алеї.

 Серце калатало шалено. Вона розуміла: він небезпечний. Дійшовши до жвавої вулиці вона вирішила сховатися у людному місці – супермаркету. Тільки там вона відчула себе в безпеці. 

Зайшовши в приміщення супермаркету, вона зупинилася біля полиць з мінеральною водою намагаючись віддихатися. Руки тремтіли. Вона витягла телефон і тремтячими пальцями набрала номер Марка.

— Марку... — її голос зірвався, потекли сльози, які вона стримувала на вулиці.

— Арі? Що сталося? — голос Марка став тривожним. Вона чула на фоні звуки лікарні, але знала, що він відкладе все. 

— Я зустріла його... в парку. Марку, він так дивився на мене... він лаяв образливими словами, кричав... Він мало не вдарив мене, Марку! Я ледь встигла втекти... мені стало страшно за малюка. Я зараз у супермаркеті на розі Семпіоне. Я боюсь виходити на вулицю, боюсь йти додому одна. Можна... можна я приїду до тебе в лікарню? Мені треба побути поруч із тобою.

На тому кінці запала тиша, а потім почувся його голос. 

— Слухай мене, Арі. Залишайся всередині, нікуди не виходь. Я зараз замовлю тобі таксі через додаток, водій під’їде до входу. Потім скину тобі номер машини. Тебе привезуть до центрального входу клініки, я зустріну тебе на ґанку.

— Добре... — видихнула вона, відчуваючи, як паніка починає потроху відступати.

— Арі, дихай глибше. З малюком усе добре, ти під захистом. Не нервуй, кохана. П’ять хвилин – і ти будеш зі мною. Чуєш?

— Чую. Дякую тобі.

Через десять хвилин автомобіль зупинився біля будівлі клініки. Щойно дверцята відчинилися, Аріадна побачила Марка. Він стояв очікуючи її. 

Вона кинулася в його обійми. Марк притиснув її до себе, ігноруючи погляди колег та пацієнтів. Він поклав долоню на її живіт, ніби перевіряючи, чи все гаразд у їхнього маленького пасажира.

— Все добре. Ти тут, — прошепотів він їй у волосся, і Аріадна нарешті змогла розслабитися. — Більше ніхто не наважиться на тебе так дивитися і тим паче підняти руку. Ходімо в мій кабінет, я зроблю тобі чай, і ти трохи полежиш, поки я закінчу з документами. А потім ми вирішимо це питання, щоб твій колишній більше не зміг потривожити спокій.