Розділ 36. Подарунок.

Ранок у день народження Марка виявився напрочуд тихим. Мілан за вікном ще тільки-но починав дихати першими звуками трамваїв, а спальня вже була залита світлом сонця. Аріадна прокинулася задовго до того, як мав пролунати будильник. Останні два тижні постійного маскування емоцій неабияк виснажили її сили. Але сьогодні вся накопичена втома поступилася місцем неймовірному піднесенню.

Вона тихо лежала на боці й дивилася на чоловіка, який спав поруч. Коли Марк повільно розплющив очі, він застав дуже цікаву картину: Аріадна не просто усміхалася йому – вона вся світилася від щастя.

— З днем народження, мій улюблений лікарю де Сантіс, — прошепотіла вона, заглядаючи в його сонні очі.

І перш ніж він устиг бодай щось відповісти, дівчина притягнула його за плечі до себе і ніжно поцілувала в губи. Цей поцілунок був зовсім іншим – довшим, глибшим і чуттєвішим, наче в ньому була зашифрована якась обіцянка. Марк усміхнувся, прокидаючись, і уважно оглянув її з ніг до голови.

Його погляд зачепився за кілька незвичних деталей. Аріадна вже була одягнена до виходу в гості, хоча до поїздки залишалося ще чимало часу. На ній була розкішна сукня, яку він ніколи раніше не бачив у її гардеробі — ніжна, повітряна, вільного крою, зовсім не схожа на її звичний приталений стиль. Але найбільше його здивувало те, що вона взула балетки на пласкій підошві. Вона ж завжди, за будь-яких обставин одягала свої улюблені високі підбори.

— Ти сьогодні... вирішила зрадити своїм улюбленим шпилькам? — Марк підвівся на лікті, не зводячи з неї свого погляду. — І ця нова сукня... Зміна стилю? Ти виглядаєш приголомшливо, люба, але чомусь підказує інтуїція, що це не банальне оновлення гардероба. У цьому є якийсь таємний умисел?

Аріадна у відповідь лише загадково підморгнула йому, намагаючись приховати шалене хвилювання. Марк, звісно ж, не збирався так легко відступати. Поки вони збиралися та пили чай, він постійно крутився поруч із нею на кухні, намагаючись хитрощами вивідати хоча б натяк на її таємницю.

— Ну ж бо, Арі, я ж занадто добре тебе знаю і бачу, що ти щось задумала. Ти весь ранок усміхаєшся так, ніби щойно написала фінал роману. Що це за подарунок такий? Може, даси мені хоч маленьку підказку? Це щось матеріальне, що можна потримати в руках, чи, можливо... — він підійшов до неї впритул із спини, обхопивши її за талію. — Ти ж чудово знаєш, я терпіти не можу чекати, коли справа стосується твоїх сюрпризів.

— Терпіння, Марку. Тільки терпіння. Це, між іншим, головна чеснота хорошого лікаря, — засміялася вона, вислизаючи з його обіймів.

Приблизно за годину до їхнього виїзду з дому. Аріадна раптом зупинилася посеред вітальні.

— Добре, здаюся! Я більше не можу бачити ці твої "дослідницькі" та прискіпливі очі, — з полегшенням сказала вона, дістаючи зі своєї сумочки невелику коробочку. — Це мій головний сюрприз для тебе. І він, обіцяю, здивує тебе.

Марк за одну секунду опинився поруч із нею. Він взяв коробочку до рук.

— Виглядає як якась ювелірна прикраса. Годинник? Чи щось особливе, що ти замовила для мене з Рима? — він продовжував розпитувати, намагаючись вгадати за зміною виразу її обличчя, що там.

— Просто відкрий його нарешті, — майже пошепки видихнула вона, відчуваючи, як її серце починає вибивати шалений ритм. Ця мить нарешті настала.

Він обережно підняв кришку коробочки. Його погляд впав не на годинник, а на пластиковий предмет із двома яскравими смужками. На кілька секунд у квартирі запала тиша. Марк завмер. Його обличчя, яке ще мить тому виражало азартну цікавість, раптом стало неймовірно серйозним. 

— Арі... — голос хірурга, який ніколи в житті не тремтів, зараз сильно завібрував від емоційного спалаху. — Це... це дійсно те, про що я подумав? Дві смужки?

— Так, Марку. У нас із тобою буде дитина, —прошепотіла вона, і з її очей полилися сльози щастя.

Марк різко поставив коробочку на журнальний стіл і сильним рухом притягнув дівчину до себе. Він цілував її в губи — палко, з жагою та вдячністю, а потім раптом повільно нахилився і трепетно припав губами до її живота. Цей поцілунок був довшим за всі попередні в їхньому житті – у ньому була вся його любов, захист і неймовірне щастя. Його світ щойнo повернувся на сто вісімдесят градусів.

Він підвівся та підхопив її на руки. Почав кружляти по кімнаті, сміючись.

— Боже мій, Арі! Я ж відчував, що з тобою щось відбувається! Я ж бачив, що ти дуже змінилася, але навіть подумати не міг про таке... Чому ж ти мовчала так довго, нічого мені не казала? Як ти змогла витримати цей тиск?!

— Я просто хотіла зробити тобі незабутній подарунок на день народження, — Аріадна ніжно гладила його по щоках. — Я так сильно боялася, що ти розкусиш мене набагато раніше визначеного часу. Ти ж постійно мене випитував, стежив за кожним моїм кроком і поглядом!

— А я, думав, що ти просто перевтомилася через новий роман, я вже збирався насильно тягнути тебе в клініку на розширені аналізи! — він знову палко поцілував її, не в змозі відірватися ні на секунду. — Сюрприз вдався, Арі. Це найкращий і найщасливіший день народження в моєму житті. Ти і наш майбутній малюк – це все, що мені потрібно.

Він знову опустив погляд на її балетки і посміхнувся вже зовсім іншою, ніжною посмішкою.

— Тепер я розумію, чому сьогодні немає твоїх улюблених високих підборів. Відсьогодні, люба, – тільки комфорт, затишок і спокій. І я, як твій лікар і чоловік, буду цілодобово за цим стежити.

Вони так і стояли посеред вітальні, міцно обійнявшись, і в цю хвилину весняний Мілан за їхнім вікном здавався найзатишнішим місцем.