Розділ 20. Прощення для себе.

Останній ранок на Родосі пахнув гірським чебрецем, міцною кавою та легким сумом за дивовижною відпусткою, яка добігала кінця. Валізи вже стояли зібраними біля порогу номера, а розчулена пані Катріна, без упину витираючи очі кінчиком фартуха, пакувала їм у дорогу величезний пакунок із домашнім мигдальним печивом. Вона проводжала їх як рідних дітей.

Коли Марк вантажив останні речі в багажник, біля воріт готелю зупинився знайомий чорний автомобіль. Олександр Костас вийшов із салону. Цього разу на ньому не було піджака, а лише сорочка з підкоченими рукавами. Зараз він виглядав зовсім не як адвокат, а як втомлена життям людина, яка після довгих років сумнівів зважилася на найважливіший крок у своєму житті.

Аріадна вийшла йому назустріч зупинившись на терасі. Марк мовчки став поруч, поклавши свою долоню їй на плече – він давав зрозуміти, що перебуває як її опора. Але водночас залишав їй необхідний простір для цієї розмови.

— Я не міг дозволити тобі поїхати з острова, так і не сказавши цього, дивлячись тобі у вічі, — тихо, але упевнено почав Костас. Його зазвичай спокійний голос цього разу помітно тремтів. — Дякую тобі, Аріадно. Дякую за те, що вчасно відкрила мені очі на справжнє обличчя цього шахрая. І головне... дякую за те, що ти є на цьому світі. Попри все, ти – найкраще, що я створив у своєму житті. Хоча, на превеликий жаль не мав до твого виховання жодного стосунку.

Аріадна дивилася на свого батька довго мовчки. Та лють і образа, яка роками спалювала її зсередини, тепер зникла. У душі залишився лише спокій. Після слів батька їй стало неймовірно легко. Наче вона цього чекала. Пояснень. Вибачень. Чесної розмови.

— Я більше не тримаю на тебе зла, Олександре, — спокійно промовила вона, і кожне слово було правдою. — Тепер, коли я написала і відправила книгу, я наче випустила весь свій накопичений біль на папір. Я пробачила тебе. Насамперед для себе самої. Щоб нарешті йти далі по життю з легким серцем.

В очах Костаса промайнула іскра надії. Він зробив рух уперед, але Аріадна вчасно підняла руку зупиняючи його на відстані.

— Проте ти повинен розуміти одне "але". Я в цьому світі не одна. Є моя мама. І я уявлення не маю, чи зможе вона коли-небудь пробачити тебе так само. Поки ви двоє не знайдете спільної мови та поки ти не знайдеш у собі сили подивитися їй в очі й отримати її пробачення – у нас із тобою не може бути нормального спілкування. Я ніколи й ні за яких обставин не зраджу її почуття заради раптової появи біологічного батька. 

Костас повільно, з повагою кивнув головою, приймаючи її умови.

— Я все чудово розумію, доню. Я обов'язково зв’яжуся з нею найближчим часом. Обіцяю тобі: цього разу більше не буду ховатися від минулого за своїми судовими справами.

Він акуратно простягнув їй невеликий конверт.

— Тут записані мої особисті контакти. Не як адвоката. Якщо колись у майбутньому... ти захочеш разом випити кави в Римі. Прощавай, доню. Бережи себе.

Він швидко розвернувся і впевнено пішов назад до машини не чекаючи на її відповідь. Аріадна дивилася йому вслід відчуваючи, як остання нитка розірвалася. Вона була вільна.

Уже в аеропорту, чекаючи на свою посадку, Марк раптом весело усміхнувся, дивлячись в екран свого смартфона.

— Ну треба ж, здається, сама доля не хоче, щоб ми з тобою розлучалися бодай на один день, — змовницьки сказав він, показуючи їй офіційне повідомлення. — Моя міланська клініка терміново відправляє мене як головного делегата на міжнародну конференцію хірургів. Вона починається через три дні й триватиме тиждень. І ти ні за що не вгадаєш, у якому саме місті!

— У Римі?! — Аріадна від несподіваного щастя радісно сплеснула в долоні, а її очі знову засяяли.

— Саме так, кохана. Я лечу разом з тобою. Оселюся в готелі... всі вечори будуть належати тільки нам.

— Це просто якесь диво! — вона щасливо притулилася своєю щокою до його плеча. — Знаєш, це найідеальніший момент для знайомства. Мама надіслала мені повідомлення, що підготувала для нас сюрприз. Поки мене не було, вона вигідно продала мою стару квартиру і купила нову оселю. У центрі міста, в іншому престижному районі! Мама вже й перевезла туди всі мої речі.

— Ого, твоя мама діє радикально, — засміявся Марк, обіймаючи її за плечі.

— Вона просто, як ніхто інший, добре знає, що мені зараз був необхідний чистий аркуш. Тож, щойно ми прилетимо, нам доведеться заїхати до маминого будинку, щоб забрати мої ключі й заодно вас познайомити. Так що готуйся як слід, лікарю: на тебе чекає італійська вечеря з найприскіпливішим допитом.

— Знаєш, після зустрічі з твоїм батьком-адвокатом мені в цьому житті вже взагалі нічого не страшно, — Марк ніжно поцілував її руку.

Літак плавно відірвався від землі, залишаючи далеко внизу безкрає море казкового Родоса. Аріадна заворожено дивилася у віконце. В її сумці лежав ноутбук із завершеним романом, поруч у кріслі сидів коханий чоловік, а попереду на них обох чекав Рим.

Вона знала, що ця квартира – не просто зміна адреси, а символ її нового життя. Життя, де відсьогодні немає місця шахраям, підлим недомовкам чи чужим маніпуляціям. Життя, де вона сама – головна героїня свого сюжету.

— Знаєш, Марку... — майже пошепки сказала вона, коли літак вирівнявся в безхмарному небі. — Я глибоко в душі весь цей час боялася, що наш Родос – це лише красивий сон, який закінчиться разом із поверненням додому.

— Будь-які сни рано чи пізно закінчуються, Арі, — він переплів свої пальці з її пальцями. — А ми з тобою, здається, тільки-но вперше в житті прокинулися.

Коли літак торкнувся рідної італійської землі, Аріадна відчула, що вона нарешті повернулася додому. Але тепер поняття "дім" було для неї не конкретним місцем на карті, а особливим станом душі. Попереду на них чекав вечірній Рим, смачний мамин пиріг і ключі, які відчиняли двері в те прекрасне майбутнє, про яке вона раніше не наважувалася мріяти.