Розділ 17. Двадцять один день поза зоною досяжності.

Перші промені сонця м’яко пробилися крізь тонку щілину жалюзі. Аріадна прокинулася від тиші, яка здавалася їй наймилозвучнішою мелодією у світі. Потягнулася. Вона не поспішала вставати, боячись сполохати цю магію. Повернувшись на бік, дівчина підперла голову рукою і з ніжною усмішкою почала розглядати чоловіка, який спокійно спав поруч із нею.

Без своєї звичної стриманості Марк виглядав інакше. Беззахисним і неймовірно рідним. Темні тіні під очима, які раніше свідчили про втому, розгладилися цієї ночі. Аріадна повільно прослідкувала закоханим поглядом лінію його плеча, засмаглі руки, які ще кілька годин тому тримали її тіло шалено й водночас бережно. Ніби вона була скарбом. Арі посміхнулася сама собі – це була особлива посмішка жінки, яка усвідомила, що не просто вигадала ідеального героя для свого нового роману. А знайшла живу людину, з якою хочеться писати спільну історію в реальному житті. Її творчий пошук завершився полоном її серця. Все...Вона пропала. Тепер він нікуди від неї не дінеться. Не дозволить. Зробить все, щоб вони лишилися разом, навіть після відпустки.

Раптом на тумбочці завібрував її телефон. Екран без упину спалахував новими сповіщеннями одне за одним. Чат "Римських відьом" вибухав від жіночої цікавості.

Паола: "Арі, ти там жива?! Сонце вже високо! Як пройшла твоя ніч після того вибуху в офісі Костаса? Мені потрібні деталі!"

Мія: "Арі, ти бачила свіжі новини в мережі? Енцо закрив всі свої соцмережі та видалив профілі! У місті кажуть, що його бачили в аеропорту Родоса з однією маленькою валізою та переляканим обличчям. Розказуй негайно все, що знаєш! Чиїх це рук справа?!"

Паола: "Арі! Не мовчи, благаю. Ми ж тут усі не заснемо без твоєї відповіді!"

Аріадна взяла до рук смартфон, відчуваючи в душі невагому легкість. Їй зараз найменше в світі хотілося розписувати якісь деталі, аналізувати крах колишнього чи виправдовуватися. Все потім. Колись. Пізніше. Вона лише набрала одне коротке повідомлення, яке було набагато коротшим за будь-яку її попередню відповідь. Але важило для неї набагато більше за мільйони слів.

Аріадна: "Дівчата, все не просто добре, а фантастично. Я зараз поруч із найпрекраснішим чоловіком у світі. Не чекайте мене в чаті найближчим часом. Будьте щасливі!"

Вона відклала телефон екраном донизу, не збираючись дивитися на лавину знаків оклику, шокованих смайлів та запитань на кшталт: "ХТО ВІН?!", "МАРК?!" і "ФОТО В СТУДІЮ!", які сипалися на її адресу. Зараз увесь світ здавався їй якимось далеким. А цей маленький номер – незвіданою планетою.

Раптом інший, значно гучніший звук розрізав ранкову тишу кімнати. Це спрацював рингтон телефона Марка. Чоловік від несподіванки здригнувся і повільно розплющив очі. Його погляд, спочатку трохи розгублений залишками сну, потеплішав щойно він побачив Аріадну поруч із собою.

— Ну і хто це може бути о такій ранній порі? —пробурмотів він низьким голосом, не поспішаючи тягнутися до гаджета.

Замість цього він перекотився на бік, пригортаючи оголену Аріадну до свого тіла. Його долоня почала повільно гладити її шкіру на спині. Від цих дотиків у дівчини перехопило подих. Марк зарився обличчям у її густе заплутане волосся, ігноруючи черговий дзвінок. Але телефон не вщухав, продовжуючи надриватися.

— Мабуть, там дійсно щось дуже термінове, — ледь чутно прошепотіла вона, хоча сама найменше в світі хотіла, щоб він зараз відволікався.

Марк важко зітхнув, висловлюючи все своє незадоволення. Нарешті взяв слухавку не випускаючи Аріадну з обіймів, натиснув на гучний зв’язок.

— Так, я слухаю.

— Марко? Привіт, хлопче! Це професор Бруно, — з динаміка пролунав енергійний голос. — Ти вибач мені, старому, що так безцеремонно турбую тебе під час відпустки, але я не міг терпіти до понеділка!

Марк напружився. Його рука на талії Аріадни на секунду завмерла. Дівчина відчула, як шалено б'ється його серце.

— Ми закінчили внутрішнє розслідування в нашій клініці, — продовжував бадьоро звітувати голос лікаря. — Спеціальна експертна комісія переглянула всі записи тієї операції. Виявилося, що жоден хірург, навіть із тридцятирічним стажем, ніяк не зміг би передбачити таку реакцію організму пацієнта. Ти зробив все чітко за протоколом, Марко. Більше того, твої дії в ту критичну хвилину врятували життя людині та захистили нашу клініку від ще більшої трагедії.

Марк мовчав, міцно заплющивши очі. Аріадна дивилася на нього і бачила, як на його обличчі відбивається полегшення, яке він так болісно намагався приховати від усіх. Тінь провини, що випалювала його зсередини розвіялася.

— Ти виправданий колего. Твоя медична ліцензія перебуває в ідеальному стані. Офіційне повідомлення від ради директорів уже чекає на твоїй робочій пошті. Тож... досить тобі там ніжитися під грецьким сонцем і засмагати! Після завершення відпустки ми з нетерпінням чекаємо на тебе в нашій рідній операційній. Ти нам дуже потрібен, Марко.

— Дякую, професоре... Щиро дякую вам за те, що зателефонували і повідомили особисто, — голос Марка в кінці все ж зрадницьки затремтів від емоцій.

Коли зв'язок із Міланом нарешті перервався, у кімнаті знову запала тиша, але тепер вона була зовсім іншою. Марк відклав телефон убік і подивився на Аріадну. У його погляді була безмежна вдячність, ніби це вона провела те розслідування і зняла з нього тавро винуватця.

— Ну що, чула? — тихо запитав він, не вірячи власним вухам.

— Я ні на одну хвилину в тобі не сумнівалася, Марку, — ніжно відповіла вона, дивлячись на нього з гордістю. — Я ж тобі з самого початку казала: ти – лікар від Бога. Просто іноді навіть Богу потрібно, щоб Його найкращий хірург трохи відпочив тут. На тихому Родосі, щоб зустріти мене, — вона тепло посміхнулася і лагідно провела тильною стороною долоні по його щоці.

— Схоже, цей острів справді вміє творити дива, — сказав він, нависаючи над її тілом зверху. Його ранкові поцілунки вмить стали значно палкішими й гарячішими. — Але я точно не збираюся повертатися назад до роботи. У мене в запасі є ще кілька прекрасних днів відпустки... і одна дуже капризна пацієнтка, яку я не маю права залишити без свого лікарського нагляду.