Розділ 16. Танець–спокуса.

Музика на березі раптово змінилася. Енергійний клубний біт повільно розчинився. І з динаміків потекла спокуслива мелодія вальсу. З тими самими нотами віолончелі, що змушують серце битися в кілька разів частіше.

Марк підійшов ближче. Взяв дівчину за талію та повів. Аріадна відчула, як її тілом пройшовся розряд. Вона не відсторонилася від чоловіка. Навпаки, зробила один крок ближче, кладучи свої руки на плечі Марка. Її пальці повільно ковзнули по його потилиці, заплутуючись у густому волоссі. Вона дивилася йому прямо в вічі — зухвало, з тим самим легким мруженням, який він бачив раніше лише тоді, коли вона захищалася. Але тепер це був не захист. Це був напад.

Вона почала плавно рухатися в такт, ведучи його за собою по піску. Це не був класичний вальс. Це був танець-спокуса, де кожен рух стегон, нахил голови й зітхання були продуманим ходом у грі, яку вона сьогодні вирішила виграти.

Марк важко дихав. Його долоні ще міцніше стиснули її талію, намагаючись бодай якось втримати цей шалений ритм, який вона йому задавала.

— Ти хоч розумієш, до чого все це зараз іде, Арі? — його голос став низьким, майже невпізнанним від стримуваного бажання. — Це вже давно не безневинний танець.

Аріадна злегка відкинула голову назад, відкриваючи лінію шиї, і прошепотіла йому прямо в губи, обпалюючи подихом:

— А ти досі не помітив? Я саме цього від початку й прагну.

Вона не збиралася чекати на його відповідь. Дівчина різко розвернулася. І не випускаючи його руки зі своїх пальців, повела за собою в бік готелю. Вони майже бігли по сходах, ігноруючи світло ліхтарів навколо. Щойно двері його номера зачинилися тиша кімнати вибухнула звуком їхнього прискореного дихання. Минуле залишилося за порогом. Тепер існував лише цей момент.

Марк потягнувся до стіни, щоб увімкнути світло. Але Аріадна притиснула його спиною до дверей. Вона почала його цілувати. Не стримано. А пристрасно. Її поцілунки були вимогою, а не проханням. Вона не збиралася підкорятися. Арі володіла цією ситуацією. Її руки ковзнули під його футболку.

— Я завжди думала, що успішні хірурги за будь-яких обставин зберігають холодний розум, —  видихнула вона між палкими поцілунками, розстібаючи дрібні ґудзики на своїй сорочці.

Марк одним рухом підхопив її на руки, саджаючи на край столу. Його долоні, зазвичай обережні, тепер були жадібними й неймовірно палкими.

— Весь мій розум залишається в стінах лікарні, Арі. Зараз немає жодного лікаря. Сьогодні тут лише я.

Він виявився не таким "правильним і стриманим", яким вона уявляла його раніше під час їхніх довгих розмов. Вся його награна стриманість умить розсипалася на друзки. І це їй шалено подобалось. Але й вона не збиралася відступати ні на крок. Арі ставала головною, керуючи кожним його рухом та глибоким зітханням. Вона була режисером цієї божевільної ночі, перетворюючи їхню пристрасть на найвідвертішу главу. Цей сюжет писався не чорнилом, а почуттями.

Тіні на стінах кімнати хижо перепліталися в пристрасному танці. Марк досліджував кожну лінію її тіла так, ніби воно було найзаплутанішою загадкою, яку йому коли-небудь доводилося розгадувати у своєму житті. Кожен його доторк залишав по собі невидимий слід, що палав на шкірі. Він більше не був цинічним лікарем. А чоловіком, який знайшов ту єдину жінку, що здатна без страху витримати всю його внутрішню бурю. Марк ніколи не сподівався, що його вимушена відпустка подарує йому таку пригоду. Подарує її...

Коли вони в пориві пристрасті опинилися на ліжку, весь світ навколо них перестав існувати. Були лише долоні на шкірі, прискорений пульс, який вони відчували один в одного під пальцями. І солоний присмак моря на губах. Аріадна відчувала, як її броня, та сама, яку вона будувала роками в Римі від чужих зрад – тепер остаточно розсипається на порох. І на диво вона була щаслива позбутися її.

Цієї ночі дівчг вперше не була "талановитою письменницею" чи "покинутою ображеною донькою". Вона була живою. Справжньою. Жінкою з плоті та крові. І Марк, який раніше здавався таким далеким та закритим, виявився саме тим чоловіком, який зміг заповнити її душевну порожнечу своєю ніжністю.

Він на мить зупинився, важко дихаючи і дивлячись на неї зверху вниз крізь темряву. 

— Ти ж розумієш, що ти не зможеш потім написати про це у своїй новій книзі й піти геть, Арі, — тихо прошепотів він, до болю переплітаючи свої пальці з її пальцями.

— Я зараз нічого не пишу, Марку, — відповіла вона, притягуючи його за шию до себе для нового, ще більш палкого поцілунку. — Я нарешті живу. Вперше за дуже довгий час.

Ніч за вікном продовжувала свій хід. Далекі зірки повільно схилялися до горизонту. А в маленькій кімнаті двоє дорослих людей, які ще зовсім нещодавно вважали себе розбитими й самотніми, тепер збирали одне одного заново. Шматочок за шматочком...

🤭🫦♥️🫠