Розділ 14. Ефект доміно.

Офіс Олександра Костаса вражав своєю монументальністю та блиском. Високі стелі, антикварні меблі та величезні панорамні вікна, що виходили на гавань підкреслювали високий статус і багатство свого господаря. Марк виглядав у цьому пафосному інтер'єрі дивно й навіть недоречно.

Молода секретарка в приймальні намагалася зупинити його. Посилаючись на щільний, розписаний по хвилинах графік пана адвоката. Але Марк промовив одну-єдину фразу:

— Підіть і скажіть йому, що це стосується "італійських інвестицій" Енцо Мартіні та боргу, який цей хлопець забув повернути в Римі.

Рівно за хвилину двері кабінету відчинилися.

Олександр Костас стояв біля вікна, заклавши руки за спину. Він обернувся на звук кроків вивчаючи візитера.

— Я вас не знаю, — сухо сказав адвокат, злегка примруживши очі. — І ви не схожі на журналіста чи політика.

— Я лікар. Мене звати Марк, — чоловік підійшов до столу і поклав на його поверхню конверт із роздрукованими документами. — І я прийшов сюди не для того, щоб заводити з вами знайомства. Тут зібрані документи. Завірені банком звіти фінансових транзакцій вашого нового "партнера", Енцо Мартіні. Раджу ознайомитися.

Костас роздратовано насупився, але конверт усе ж таки узяв, передчуваючи щось недобре. Протягом наступних хвилин у кабінеті панувала тиша, яку порушував лише шелест паперу. Обличчя адвоката почало стрімко змінюватися. 

— Звідки це у вас? — голос Костаса став хрипким. — Тут вказані рахунки фонду моїх політичних опонентів з Афін. Ви хочете сказати, що Мартіні приїхав сюди для того, щоб шпигувати за мною?

— Це не я хочу сказати. Це стверджують цифри, — спокійно відповів Марк, тримаючи руки в кишенях джинсів. — Він вивів гроші з фірми в Римі. Та був звільнений звідти з ганьбою, а тепер намагається купити собі місце у вашому оточенні. Паралельно зливаючи вашу передвиборчу стратегію ворогам. Він – порожня оболонка, пане Костас. Дешевий актор, якого ви необачно пустили за лаштунки свого життя.

Адвокат безсило опустився у своє крісло. Він сам був майстром залікулісних інтриг, але не очікував зради від людини, яка здавалася йому "молодою копією його самого".

— Чому ви мені все це принесли? — Костас підняв голову, дивлячись на Марка з підозрою. — Ви не вимагаєте від мене грошей за мовчання. І не висуваєте жодних умов. Хто насправді стоїть за вами?

Марк зробив крок до столу, злегка нахиляючись уперед і фіксуючи погляд на обличчі адвоката.

— За мною стоїть одна жінка, яка зараз сидить у готелі і намагається зрозуміти, як у її житті з’явилося стільки брехні. Людина, яка не хоче мати з вами нічого спільного.

Костас вмить зблід. Папери в його долонях ледь помітно затремтіли.

— Аріадна... — його губи ледве виговорили це ім'я. — Це вона... вона знайшла весь цей бруд? Це вона прислала вас до мене?

— Вона просто хотіла, щоб ви знали, з ким саме маєте справу. Арі ненавидить брехню набагато більше, ніж вашу відсутність у її житті протягом двадцяти п'яти років.

Марк розвернувся, збираючись піти. Його місія була виконана. Але біля дверей голос Костаса зупинив його.

— Почекайте, благаю! — адвокат підвівся зі свого місця, і в цей момент виглядав постарілим на десяток років. — Як вона? Яка вона взагалі... моя рідна донька? Вона... вона щаслива?

Марк на секунду зупинився, але обертатися відразу не став. Перед його очима постала Аріадна в саду — її неймовірна внутрішня сила, вразливість і той поцілунок. Лише після цього він повернув голову, змірявши Олександра Костаса холодним поглядом.

— Якщо ви справді так хочете дізнатися, яка вона — наберіться сміливості, приїдьте і погляньте на неї самі. Але приїдьте не як політик чи адвокат, а як звичайна людина, якій доля дала другий шанс. Тільки майте на увазі: вона не чекає на ваші мільйони чи запізнілі вибачення. Вона очікує, коли весь цей брудний фарс навколо її імені закінчиться.

Марк вийшов із кабінету, щільно зачинивши за собою двері й залишивши адвоката наодинці з руїнами його самовпевненості.

Саме в цей час у приймальні офісу, сяючи від задоволення, з’явився Енцо. Він був у чудовому гуморі, весело насвистуючи якийсь італійський мотив. Без стуку, штовхнув двері до кабінету Костаса з тією нахабністю, яку вважав ознакою успіху.

— Олександре! Друже мій! Я щойно про все домовився. Ми маємо зустріч із пресою на завтрашній ранок...

Він замовк на півслові. Костас мовчки сидів за столом, розклавши перед собою роздруківки банківських транзакцій. На його обличчі не було й натяку на привітну посмішку бізнес-партнера. 

— Сідай, Енцо, — голос Костаса був тихим і надто спокійним. — Розкажи-но мені ще раз, друже, про свою лояльність до моєї компанії. Особливо зупинись на тій соковитій частині, де твої приватні рахунки так щедро поповнюються з Афінського фонду моїх конкурентів.

Енцо в ту ж секунду відчув, як повітря в кабінеті стало занадто задушливим. Він глянув на стіл і впізнав одну з банківських виписок.

— Це... Олександре, послухайте, це якась помилка та чиясь підла провокація! Хто взагалі вам приніс цей бруд? — він почав гарячково шукати хоч якісь виправдання, але під поглядом Костаса всі його слова розсипалися.

— Мені байдуже, хто саме це приніс. Мені важливо лише те, що ти з цієї самої секунди вже мертвий для цього острова, — Костас повільно встав із-за столу. — У тебе є одна година, щоб забрати свій орендований непотріб і назавжди зникнути з моїх очей. Якщо через дві години ти все ще залишишся на Родосі – я подбаю про те, щоб усі твої "італійські фінансові борги" вже сьогодні стали справою міжнародної поліції. Жодні афінські спонсори не захистять тебе від грецької в’язниці, Енцо. 

Енцо відкрив рот, намагаючись видавити хоч якийсь звук, але побачив у очах адвоката таку холодну лють, що остаточно зрозумів: його гра закінчена. Його блискучий план та омріяний "новий фінансовий старт" – усе це перетворилося на попіл.

Він вилетів кулею з кабінету, у паніці майже збивши з ніг перелякану секретарку. Його крах був ганебним.