Розділ 11. Ритм дикого берега.

Після тієї розмови повітря в номері Аріадни здавалося легшим. Вона прокинулася на світанку, але не від тривожних думок про біологічного батька чи підлого Енцо. А від спогаду того самого пристрасного поцілунку, що все ще палав на її губах. Це відчуття захищеності було новим і незвичним.

Насамперед вона набрала номер матері. Арі точно знала, що Аурелія зараз п'є свою ранкову чашку міцного еспресо і дуже хвилюється за її долю.

— Мамо, я маю тобі дещо сказати, — промовила Аріадна, вийшовши на балкон, обплетений бугенвілією. — Тільки, благаю, не переривай мене відразу. Здається... я знову закохалася.

У телефонній слухавці на кілька секунд запала тиша, а потім почулося материнське зітхання.

— Арі, люба моя... Тільки не кажи мені, що це знову хтось подібний до Енцо. Моє серце не витримає ще одного "геніального топ-менеджера" з фальшивою посмішкою та порожньою душею.

— Ні, мамо. Він – його протилежність. Він – хірург. Його звати Марк. Він не намагається здаватися перед іншими кращим, ніж є насправді. Навпаки, відкрито показує свої шрами так само спокійно, як інші чоловіки виставляють напоказ свої досягнення. Він бачить мене справжню, мамо. Не просто "успішну письменницю", а звичайну жінку, яка часом боїться, але продовжує боротися. З ним я вперше за багато років не відчуваю потреби будувати навколо себе оборону.

— Хірург... — голос Аурелії вмить пом’якшав, у ньому з'явилися теплі нотки. — Справжні лікарі знають ціну людському життю, доню. Можливо, це саме те, що тобі зараз найбільше потрібно – надійна людина, яка вміє лікувати, а не лише ламати. Будь обережною, але дозволь собі бути щасливою. Ти на це цілком заслужила.

Рівно о восьмій ранку в двері номера наполегливо постукали. Це не був безцеремонний стук пані Катріни. Це був спокійний стук Марка.

Аріадна поспішно відчинила. Він стояв на порозі у звичайних темних джинсах і простій футболці. В його руках був невеликий плетений кошик, призначений для пікніка.

— Сьогодні ми снідаємо не тут, — замість привітання сказав він. Його погляд затримався на її обличчі трохи довше, ніж зазвичай. — Я знайшов одне дивовижне місце на південному березі. Там лише скелі, кози й безкрає море. Жодних галасливих туристів та дешевого піару. Тільки ти, твій ноутбук і... я. Звісно, якщо ти не проти моєї компанії.

— Це звучить як найкращий план за останні кілька років мого життя, — усміхнулася Аріадна, підхоплюючи свою сумку.

Вони швидко поїхали на орендованому джипі Марка. Стара дорога вела через оливкові гаї, де сріблясте листя сліпуче виблискувало під ранковим сонцем. А потім різко пішла вниз, до берега, де хвилі з глухим шумом розбивалися об породу.

Місце виявилося справді магічним. Невелика, прихована від сторонніх очей бухта. Марк розстелив на піску плед і дістав із кошика ще зовсім теплі грецькі пироги з сирною начинкою, свіжий інжир та термос із кавою.

Вони снідали майже мовчки. Але це була зовсім не та незручна тиша, яка зазвичай виникає між малознайомими людьми. Це була гармонійна тиша двох близьких людей, які вже все сказали одне одному вчора вночі.

— Як гадаєш, тут ти зможеш писати свій новий роман? — запитав Марк, киваючи на її сумку з комп'ютером.

— Так. Тут простір настільки великий і безмежний, що всі мої проблеми здаються маленькими крапками на цьому піску, — Аріадна відкрила кришку ноутбука. — А що весь цей час будеш робити ти? Невже хірургам не буває нудно без скальпеля в руках?

— Я буду поруч, — він спокійно дістав свою книгу, але Аріадна мигцем помітила, що він більше дивиться на неї, ніж у текст. — Буду стежити, щоб море не вкрало твоє натхнення. І... дихатиму на повні груди. Тут повітря зовсім інше, розумієш? Без запаху лікарень та медикаментів.

Наступні три години пролетіли у дивній спільній праці. Аріадна писала. Слова легко й невимушено лилися з-під її пальців, мов бурхливий гірський потік. Вона в деталях описувала вчорашню сцену на площі, але тепер додавала в неї нові, яскраві барви – барви надії та сили, які їй так вчасно подарував Марк. Вона писала про те, що минуле справді неможливо змінити чи перекреслити. Але воно перестає боліти, коли поруч з'являється хтось, хто тримає твою руку.

Марк сидів трохи осторонь, зручно спершись спиною на камінь. Іноді він вставав, щоб підлити їй у горнятко гарячої кави або поправити край пледа, що сповзав від вітру. Він не заважав її творчому процесу, не давав непотрібних порад чи зауважень. Його присутність була для неї подібна до якоря. Стабільного, надійного, справжнього.

Аріадна на мить відірвалася від екрана і пильно подивилася на нього.

— Марку, — тихо покликала вона. — Чому ти все це робиш? Навіщо тобі здалися всі ці сімейні драми, пихатий батько і мій підлий колишній-шахрай? Тобі ж і без того з головою вистачає власних проблем.

Він відклав книгу на пісок і підійшов до неї, сідаючи поруч. Його рука обережно торкнулася її оголеного плеча.

— Знаєш, в операційній найважливіше для успіху – це ритм, — тихо промовив він. — Коли ти годинами чуєш монотонний звук кардіомонітора, ти  знаєш, що все під контролем і пацієнт житиме. З тобою, Арі, я знову відчуваю себе живим. Ти для мене не просто якась "проблемна жінка з купою таємниць". Ти – та єдина людина, яка змусила мене знову згадати, що справжнє життя – це не лише нескінченний список хірургічних операцій. Я зараз не намагаюся врятувати тебе. Я хочу бути поруч, поки ти сама рятуєш себе від своїх демонів.

Аріадна мовчки відклала ноутбук убік і з полегшенням притулилася головою до його плеча. Вона зрозуміла, що цей день на безлюдному березі став для неї набагато важливішим і ціннішим за всі її попередні столичні романи.

— Дякую тобі, — прошепотіла вона, заплющуючи очі. — Дякую за те, що ти не намагаєшся бути для мене всемогутнім Богом. А залишаєшся чоловіком, який вміє смачно готувати каву в термосі.

Марк ніжно поцілував її у скроню. Вони сиділи так дуже довго, дивлячись, як сонце повільно піднімається до зеніту. Не знаючи, що скоро все зміниться. Але зараз вони обоє були безмежно щасливі. І це щастя ніхто не міг у них відібрати.