Розділ 10. Порушуючи правила.

Ніч була темна, як та грецька кава. Аріадна ніяк не могла заснути: настирливий образ Енцо поруч із Олександром Костасом стояв перед її очима, як якийсь кошмарний сон, що повторюється знову і знову. Вона вийшла на терасу, сподіваючись знайти там рятівну тишу, але натомість почула дещо зовсім інше.

Низький, вібруючий звук гітарної струни розірвав повітря. Потім пролунав ще один. Хтось у темряві перебирав старі, напівзабуті акорди – дещо невпевнено, але з глибоким, прихованим почуттям.

Марк сидів у тому самому плетеному кріслі, де й минулої ночі. Поруч на столику стояла знайома пляшка грецького бренді, а на колінах у нього лежала гітара з потертим від часу корпусом – мабуть, чоловік позичив її у Катріни.

— Не знала, що ви вмієте грати і відчувати музику, — тихо сказала Аріадна, спираючись плечем на дерев'яний одвірок.

Марк здригнувся від несподіванки, але пальці зі струни не зняв. Він повільно підняв на неї свій погляд – злегка розфокусований від утоми, але цієї миті дивно м'який.

— Раніше, в іншому житті, грав дуже багато. Зараз... пальці ще пам’ятають інструмент, а от голова каже, що все це – лише марна трата дорогоцінного часу. Багато чого забув.

— Схоже на те, що ви зараз намагаєтеся силоміць витягнути якісь спогади з цієї гітари, — вона підійшла ближче і сіла на край столу, підібгнувши під себе одну ногу. — Звідки у вас взагалі це захоплення? Воно не дуже в’яжеться з образом суворого міланського хірурга.

Марк раптово усміхнувся, і ця його усмішка була зовсім не схожою на колишню: вона була щирою, відкритою й беззахисною.

— О, у мої бунтарські шкільні роки. Це була моя стратегічна зброя. В Мілані хлопець із гітарою в руках мав набагато більше шансів завоювати увагу красивої дівчини, ніж нудний ботанік із підручником з біології під пахвою. Я постійно грав на вечірках, удавав із себе запеклого романтика, хоча вже тоді знав, що моє майбутнє належить медицині.

— І що ж тоді змінилося? Чому скальпель урешті-решт переміг гітару?

Марк на кілька секунд замовк, зосереджено провівши подушечкою пальця по ніжній струні "мі", змушуючи її жалібно зазвучати.

Одного разу ми з однокласниками святкували закінчення школи на березі озера. Одна з дівчат – та сама, якій я тоді присвячував пісні — вирішила п’яною поплавати вночі і почала тонути. Коли витяг її, непритомну на берег, вона вже не дихала. Усі навколо кричали, билися в істериці, а я... я заціпенів на мить, а потім почав робити їй штучне дихання й масаж серця. Точно так, як колись мигцем читав у медичних книжках свого батька. Коли вона важко закашлялася, виплюнула воду і відкрила очі, я усвідомив: рятувати людське життя – це набагато крутіше, ніж грати акорди під вікном. Гітару я відклав уже наступного ранку.

Аріадна зачаровано дивилася на його руки. Руки, які вміли дарувати світові музику і виривати людські тіла з лап смерті.

— Ви колись робили у своєму житті щось божевільне й легковажне, Марку? — запитала вона раптом, піддавшись секундному пориву. — Ну, окрім гри на гітарі для наївних міланських дівчат?

— Легковажне? — він на мить замислився, дивлячись на зорі. — Одного разу я втік із власних заручин. Просто посеред бенкету піднявся, мовчки вийшов на задній двір, сів на свій мотоцикл і поїхав далеко в гори на три дні без зв'язку. Бо саме в той вечір зрозумів: моя наречена любить не мене як людину, а мою майбутню блискучу кар’єру та статус у престижній приватній клініці. Це була практика "екстремального виживання" для залишків моєї совісті.

Він обережно поклав інструмент на підлогу тераси і нахилився уперед, вдивляючись в Аріадну.

— А ви, Арі? Крім того, що поїхали сьогодні в центр чужого міста, ризикуючи спокоєм? Що у своєму житті ви хоч раз робили не за заздалегідь прописаним планом?

Аріадна відчула, як її серце починає шалено калатати. Нічна темрява навколо робила цю розмову занадто інтимною, відвертою й небезпечною. Усі бар'єри рушилися.

— Ви досі не знаєте головного, Марку... — тихо почала вона, і її голос від хвилювання став зовсім низьким. — Той чоловік на площі. Олександр Костас. Він для мене не просто "літературний антигерой". Він – мій рідний батько. Біологічний батько, який колись кинув мою вагітну маму в Римі заради кар’єри у Греції й жодного разу за двадцять п’ять років не спромігся навіть надіслати листівки. 

Марк наче заціпенів на місці. Пляшка бренді на столі була забута. Він не очікував від цієї залізобетонної жінки такої  відвертості. Тепер його розум розставив усе на свої місця: і її невиправданий гнів, закритість від світу і бездоганна маска успішної леді.

— Тепер я нарешті розумію, чому ви тримали дистанцію з усіма, — промовив він глухо.

— В університетські роки я була в рази гіршою, — Аріадна гірко усміхнулася, згадуючи своє навчання. — Хлопці мені проходу не давали, влаштовували сцени, а я навмисне створила навколо себе неприступний образ такої собі холодної, безжальної стерви. Жорстко відбивалася від усіх залицянь, не давала нікому шансу навіть на каву. І зовсім не тому, що боялася самого кохання... а тому, що не хотіла, щоб якийсь чоловік мав хоч найменшу владу над моїм життям і емоціями. Я була неприступною. Але все ж таки допустила одну помилку, коли сліпо довірилась підлому Енцо.

Вона повільно підвелася з краю столу і підійшла до його крісла майже впритул. 

— А щодо легковажності... — вона зробила крок уперед, так що запах її французьких парфумів змішався з ароматом бренді. — Прямо зараз я вирішила зруйнувати ще одне своє правило. Я збираюся поцілувати чоловіка, якого майже не знаю, але який бачить мене справжню, без прикрас.

Марк не встиг нічого відповісти на це зухвале зізнання. Аріадна стрімко нахилилася до нього і притиснулася своїми губами до його губ. Це не був скромний чи невпевнений дотик – це був виклик, потужний вибух усього того напруженння.

Марк не відсторонився. Навпаки, з його грудей вирвався глухий звук, схожий на стогін. Його руки лягли їй на талію, притягуючи дівчину ближче до себе. Він перехопив ініціативу, взяв цей божевільний поцілунок під свій контроль, поглиблюючи його з дикою пристрастю.Його пальці заплуталися в її розпущеному волоссі, руйнуючи зачіску, а її руки обвили його шию, шукаючи опори.