Розділ 8. Театр одного актора.

Аріадна стояла перед великим дзеркалом, це була не просто банальна підготовка до звичайного виходу в місто – це був її священний обряд. Вона чітко розуміла, що ця поїздка обернеться найскладнішою та найризикованішою сторінкою її біографії.

На ній була легка шовкова сукня кольору теракоти, яка добре пасувала до яскравого сонця, і пара елегантних сонцезахисних окулярів від відомого бренду – того самого, який Енцо колись роздратовано вважав "занадто дорогим для простої авторки". Вона ретельно підкреслила лінію вилиць і впевненим рухом нанесла на губи темну помаду. Жодна деталь її зовнішнього вигляду не мала видати внутрішнього тремтіння та хвилювання. Для всього навколишнього світу вона мала залишатися успішною, холоднокровною й фатальною жінкою. Але усередині все дзвеніло від напруги.

Рішучим рухом вона кинула в сумочку ноутбук. Її план на сьогодні був дуже простим: знайти затишне кафе з хорошим видом на площу, відкрити робочий файл і писати свій роман, дивлячись прямо на людину, яка мала біологічне право називатися її батьком. Вона не збиралася підходити близько. Не збиралася влаштовувати дешевих публічних сцен чи вимагати каяття. Вона просто хотіла холоднокровно зафіксувати цю "правду" на папері, щоб раз і назавжди випалити її зі свого серця.

Раптом у руці задзижчав телефон. Спільний чат "Римських відьом" знову бурхливо ожив, вибухаючи повідомленнями.

Паола: "Арі, свіжі новини! Твій бридкий "колишній директор" Мартіні остаточно злетів з котушок після твого зникнення. Сьогодні вранці дівчата бачили, як він поспіхом пакував свої валізи. Кажуть, цей пройдисвіт таки знайшов якогось великого інвестора чи впливового партнера за кордоном. Кудись терміново полетів на "доленосну зустріч усієї його кар'єри". Ходить гордий і повсюди хизується, що повернеться в Рим беззаперечним переможцем".

Мія: "Щиро сподіваюся, що він полетів прямим рейсом на Місяць і без зворотного квитка. Арі, люба, ти як там? Насолоджуєшся обіцяним грецьким спокоєм?"

Аріадна на мить насупилася, її пальці швидко почали строчити відповідь:

Аріадна: "Мені абсолютно байдуже, куди саме полетів цей невдаха. Світ занадто великий, нехай шукає своє примарне щастя де завгодно, аби тільки не в моєму просторі. У мене тут сонячний Родос, море і велика робота. Обіймаю".

Вона рішуче заблокувала екран і сховала гаджет.

Біля воріт готелю на неї вже терпляче чекав Марк. Він виглядав невимушено й стильно у світлих штанях та вільній сорочці з тонкого льону. Побачивши Аріадну, чоловік на мить застиг і затримав на ній погляд. У його погляді проскользнуло те, що важко було назвати простою ввічливістю. Це був позирк чоловіка, який раптово побачив перед собою не просто жінку, а справжню загадку.

— Ви виглядаєте неперевершено, ніби зібралися на вручення престижної літературної премії в Мілані, а не на провінційну політичну пресконференцію, — зауважив він, злегка посміхаючись і чемно відчиняючи перед нею дверцята таксі.

— У кожного своя перевірена зброя, Марку, — спокійно відповіла вона, граціозно сідаючи в прохолодний салон машини. — Моя головна зброя – це те, як бездоганно я тримаюся перед ударом долі.

Коли автомобіль рушив звивистою дорогою в бік старого міста, в салоні повисла густа тиша, яку порушував лише гул зустрічного вітру за вікном. Аріадна зосереджено дивилася на оливкові гаї, що стрімко пролітали повз них, залишаючи позаду спокій готелю.

— Ви так і не зізналися мені, чому цей адвокат вас настільки сильно цікавить, — порушив мовчанку Марк. — Ви згадали, що він ваш "головний антигерой". Це просто красива літературна метафора чи все ж таки щось особисте?

Аріадна ледь помітно здригнулася від його проникливості. Вона ще не була готова розкрити Марку свою сімейну таємницю. Хірург, який щодня боровся зі своїми професійними та душевними шрамами, безумовно міг зрозуміти чужий біль, але вона боялася, що брудна правда про батька-зрадника зробить її в його очах занадто беззахисною, безпорадною, гідною жалю. А жалю вона не терпіла понад усе.

— Він – ідеальне втілення всього того, що я щиро ненавиджу в людях, — ухильно відповіла вона, не повертаючи голови. — Чоловік, який колись егоїстично обрав абсолютну владу і великі гроші замість людей, які щиро його любили. Мені, як письменниці, дуже потрібно зблизька побачити його обличчя, щоб остаточно зрозуміти, чи залишається в таких людях бодай крапля душі після років цинізму.

Марк скептично хмикнув, перевівши погляд на дорогу.

— Як на мене, Арі, ви зараз відчайдушно шукаєте відповіді на ті питання, які взагалі не мають жодного значення. Люди за своєю суттю – це всього лише складні біологічні машини. А гроші, статус та влада – це найефективніше преміум паливо для більшості з них. Не варто шукати високої поезії там, де панує сухий розрахунок.

— А я й не шукаю поезії. Я шукаю жирну крапку в складному реченні, яке моя мати зі сльозами на очах почала писати двадцять п’ять років тому.

Марк бачив у ній жінку, яка шукає справедливості або болючого натхнення в найтемніших кутках чужого життя. Але він так само відчував усю силу її стримуваного гніву, і саме ця притягальна енергія змушувала його, всупереч здоровому глузду, залишатися поруч із нею.

Старе місто зустріло їх шумом, спекою та величезним натовпом. Площа біля старовинної будівлі мерії була прикрашена  прапорами та плакатами. В самому центрі вже змонтували велику трибуну із мікрофонами, щільно оточену журналістами з камерами та місцевою поліцією.

Аріадна швидко зорієнтувалася і знайшла невелике затишне кафе "Акрополь" на другому поверсі старої будівлі прямо навпроти мерії. З його невеликого відкритого балкона відкривався ідеальний, як на долоні, вид на трибуну.

— Я залишуся тут, — сказала вона Марку, сідаючи за маленький кутовий столик і рішуче дістаючи свій ноутбук. — Буду працювати. Мені зовсім не обов'язково штовхатися в цьому галасливому натовпі, щоб повністю відчути атмосферу.