Розділ 6. Кінець розділу – не кінець книги.

Ніч на Родосі була задушливою, наповненою густим запахом дикого розмарину та солоної морської вологи. Аріадна не могла заснути. Через новини про батька і постійні дзвінки подруг у неї в голові був повний хаос. Вона вийшла на терасу, сподіваючись знайти нічну прохолоду, але замість очікуваної порожнечі побачила чіткий силует Марка.

Він не працював. Чоловік сидів у глибокому плетеному кріслі, нерухомо дивлячись у чорну темряву моря, а поруч на скляному столику стояла наполовину порожня пляшка міцного грецького бренді. У його поставі зараз не було й сліду тієї залізної, непохитної впевненості, яка зазвичай або дратувала, або захоплювала Аріадну. Плечі Марка були безсило опущені, а пальці нервово стискали важку склянку. Він більше не намагався тримати обличчя перед світом – ніч змила з нього професійну маску.

Аріадна підійшла ближче, намагаючись не шуміти підошвами домашніх капців. Вона вже хотіла тихо повернутися назад до кімнати, щоб не порушувати його усамітнення, але він заговорив, навіть не повертаючи голови у її бік. Його голос звучав глухо й хрипко.

— Кажуть, що алкоголь – поганий анестетик, але іноді це єдина доступна речовина, яка дозволяє бодай на годину вимкнути монітори в голові.

— Ви завжди переконували мене, що голі факти кращі за будь-які солодкі ілюзії, — тихо відповіла вона, підходячи до самого краю тераси й спираючись на прохолодний камінь. — Які саме факти зараз панують у вашій голові, Марку?

Він гірко, самоіронічно всміхнувся і нарешті повернувся, щоб подивитися на неї. Його очі тепер здавалися тьмяними від невимовного, важкого болю та глибокої виснаженості.

— Факт один, Аріадно. Я – хірург, який не зміг. Десятирічний хлопчик, раптовий розрив аневризми, багатогодинна виснажлива операція... Я зробив абсолютно все за медичним протоколом. Кожен рух пальців, кожен мікрошов був ідеальним. Але серце... воно просто не запустилося. Знаєте, як це – тримати людське життя у своїх руках і фізично відчувати, як воно безповоротно витікає крізь пальці, мов пісок? І ти нічого, абсолютно нічого не можеш із цим вдіяти, попри всі свої дипломи.

Аріадна затамувала подих. Вона вперше бачила, як під тиском внутрішнього гніву покривається тріщинами його залізна броня.

— Батьки не хочуть чути про жодні медичні протоколи, — продовжив Марк, і його зазвичай рівний голос уперше помітно здригнувся. — Для них до цього моменту я був богом, який просто не захотів чи полінувався врятувати їхнього єдиного сина. Вони подали судовий позов. І поки незалежна комісія покроково перевіряє кожен мій розріз, керівництво відправило мене сюди. Сказали: "Відпочинь, Марку, ти перевтомився". Але як, чорт забирай, відпочити, коли я щоразу, заплющуючи очі, бачу перед собою той самий монітор із безжальною рівною лінією? Цей писк апарату стоїть у мене у вухах навіть під шум прибою.

Він зробив великий, судорожний ковток прямо з келиха і різко відставив його на стіл.

— Ви думали, я приїхав на цей острів просто через банальне професійне вигорання? Ні. Я тут, бо я зламався. Я більше не впевнений, що мої руки взагалі мають право торкатися живих людей.

Аріадна повільно підійшла і сіла в сусіднє плетене крісло. Вона не намагалася втішити його шаблонними фразами, які зазвичай кажуть у таких випадках. Як письменниця, вона точно знала: коли у людини зяє відкрита, свіжа рана, у жодному разі не можна сипати на неї цукор фальшивого оптимізму.

— Знаєте, Марку... — тихо почала вона, підводячи очі до яскравих зірок. — У моїх вигаданих книгах герої майже завжди виживають. Я маніпулюю їхніми долями, як мені заманеться, я дарую їм фантастичні дива та щасливі випадковості, бо я – їхній всесильний автор. Але реальність – це автор-садист. Вона ніколи не дає нам жодних гарантій чи підстраховок.

Вона повернулася обличчям до нього, і її погляд цієї миті був напрочуд глибоким, сповненим щирого людського тепла.

— Ви зараз жорстоко караєте себе за те, що ви – не Бог. Але хірург – це всього лише людина, яка першою сміливо вступає в заздалегідь нерівний бій зі смертю. І іноді смерть усе ж виграє, просто тому, що вона старша, сильніша і досвідченіша за нас усіх. Те, що ви зараз відчуваєте цей пекучий біль, а не байдужість, доводить головне: ви не перетворилися на механічний автомат. Ви є хірургом саме тому, що вам не все одно. Ваша вразливість – це не слабкість, це ваша людяність.

— Це не поверне того хлопчика до життя, — глухо, майже в порожнечу відповів він, стискуючи скроні.

— Ні, не поверне. Але якщо ви зараз остаточно зламаєтеся, опустите руки і підете з професії, скільки інших пацієнтів через це позбавляться свого єдиного шансу на порятунок? Скількох людей ви не врятуєте завтра, просто тому, що вирішили капітулювати сьогодні? — Аріадна повільно простягнула руку і на мить лагідно, але впевнено накрила його холодну долоню своєю. — Ваші руки не стали гіршими чи менш професійними через ту трагічну операцію. Вони просто стали людськими. На них тепер теж є свої невидимі шрами, Марку. Точно такі ж, як і на моїй пошматованій душі. І ці шрами – не ганьба, це знак того, що ми тримаємо удар.

Марк наче заціпенів. Раптове тепло її тендітної руки було настільки несподіваним і водночас неймовірно реальним, заземлюючим. Він уважно подивився на неї – на цю жінку, яку ще кілька днів тому цинічно вважав легковажною авторкою "наївних жіночих казок". Зараз, у цьому нічному напівмороці, вона здавалася йому мудрішою за всіх його сивовласих колег, професорів та судових експертів разом узятих.

— Ви добре вмієте підбирати правильні слова, — ледь чутно прошепотів він, і застаріла напруга в його плечах нарешті почала повільно спадати. — Мабуть, це і є ваша головна письменницька суперсила.

— Моя суперсила полягає в тому, що я точно знаю: кінець важкого розділу – це ще далеко не кінець усієї книги, — м'яко усміхнулася вона, не забираючи долоні. — Ви зараз перебуваєте у дуже темному, кризовому розділі, Марку. Але ви просто зобов’язані дочитати його до фінальної крапки. Ви маєте перечекати цей шторм, дочекатися офіційних висновків комісії, які стовідсотково підтвердять вашу правоту. І ви обов'язково повернетеся в операційну. Не тому, що ви всесильний, а тому, що ви дуже потрібні живим людям.