Розділ 5. Римські відьми.

Ранок на Родосі почався не з йоги, а з нескінченної вібрації телефона, якого Аріадна необачно залишила на нічному столику. Екран без упину світився від сотень повідомлень у груповому чаті з подругами – "Римські відьми". Цей чат зазвичай слугував для обговорення нових колекцій чи пліток про спільних знайомих, але сьогодні він нагадував справжнє поле бою. 

Аріадна сіла на ліжку, потерла втомлені очі й почала гортати стрічку новин.

Мія: "Дівчата, ви не повірите! Цей придурок Енцо вчора припхався до нас у студію. Виглядав так, ніби його пропустили через промисловий міксер. Смердів перегаром на кілометр і волав на весь голос, що Арі збожеволіла, вкрала його серце і... його кар’єру!"

Паола: "До мене він теж заскакував! Випитував номер готелю, де вона ховається. Верз, що вона підставила його перед Бруні. Клявся, що все це – підступні інтриги її матері, а Арі – просто безпорадна жертва обставин. Він реально ридав, уявляєте? Крокодилячі сльози прямо посеред мого шоуруму!"

Аріадна відчула, як пальці миттєво холонуть від обурення. Вона швидко застукала по екрану, набираючи відповідь:

Аріадна: "Дівчата, я тут. Сядьте, бо впадете. Я застала його в нашій квартирі з блондинкою. І ні, він не жертва. Він погрожував знищити мене та мою репутацію, якщо я піду. Тож мама просто допомогла йому прискорити падіння. Його звільнено, і Бруні передає справу до прокуратури за фінансові махінації з деревиною".

У чаті запала хвилинна, майже відчутна тиша, а потім він буквально вибухнув лавиною повідомлень.

Мія: "О БОЖЕ МІЙ!!! Арі, ти серйозно?! Цей "святий" директор – звичайний бабій і примітивний злодій?!"

Паола: "Я завжди казала, що в нього занадто ідеальна зачіска для чесної людини! Арі, люба, ми з тобою. Весь Рим уже гуде про його раптове звільнення, але ніхто не знав справжньої причини. Дівчата, ми маємо запустити таку хвилю пліток, щоб він навіть у найвіддаленішому передмісті Рима не міг продати табуретку!"

Екран миготів стікерами підтримки та прокльонами на адресу Енцо. Плітки, що полетіли в чаті далі, були настільки соковитими, дошкульними та жорсткими, що Аріадна мимоволі всміхнулася. Її подруги не церемонилися: вони згадували всі дрібні грішки Енцо, його приховану скупість, його дешевий пафос. Це було краще за будь-який дорогий сеанс психотерапії. Римська творча спільнота була тісною, і репутація Мартіні тепер вартувала менше, ніж пил під колесами таксі.

"Ніколи б не вставила такого сюжетного повороту до книги, — подумала Аріадна, підводячись із ліжка. — Читачі б сказали, що це занадто неправдоподібна помста".

Коли перші емоції в чаті трохи вщухли, Аріадна зрозуміла, що має зробити ще один, набагато важливіший дзвінок. Вона накинула шовковий халат і вийшла на балкон. Сонце вже піднялося високо, затоплюючи терасу золотом, і внизу вона помітила знайому постать Марка. Він знову працював, але цього разу на ньому були темні сонцезахисні окуляри, що робило його суворе обличчя абсолютно непроникним, схожим на маску.

Вона глибоко вдихнула морське повітря і набрала Аурелію.

— Мамо, я в порядку, — відразу сказала Аріадна, коли на тому кінці дроту взяли слухавку. — Я розповіла про твій "візит" до Бруні дівчатам. Ти легенда.

Аурелія тихо засміялася – це був торжествуючий сміх жінки, яка щойно виграла велику та стратегічно важливу битву.

— Я просто правильно розставила акценти, Арі. Як він там? Все ще пише тобі?

— Пише. Але я його блокую всюди, де тільки можна. І... я почала працювати над новою книгою. Все завдяки... — вона мимоволі глянула вниз на Марка, — завдяки одному дуже суворому хірургу, який безжально вказав мені на мої слабкі місця.

— Це добре, — голос Аурелії раптом змінився, став серйозним, глибоким, майже урочистим. — Знаєш, Арі... Поки ти там, на Родосі, я відчуваю, що настав правильний час. Я бачу, що ти стала сильнішою. Ця потворна історія з Енцо була потрібна лише для того, щоб ти зрозуміла: ти можеш вистояти під будь-яким ударом. І тепер я не хочу, щоб у твоєму минулому чи в твоєму серці залишалися білі плями.

Аріадна миттєво напружилася. Вона відчула, як гаряче повітря навколо раптом стало густим і важким для подиху.

— Ти про батька?

— Так. Ти вже доросла, і я не маю права більше приховувати від тебе правду. Твій батько – Олександр Костас. Той самий адвокат, чиє прізвище ти напевно бачила в списках найвпливовіших та найбагатших людей острова.

Аріадна відчула, як її серце спочатку пропустило удар, а потім забилося з шаленою швидкістю. Земля під ногами наче хитнулася, забираючи опору.

— Костас? Ти хочеш сказати... він весь цей час був тут? На цьому самому острові?

— Він кинув нас двадцять п'ять років тому, — сухо, карбуючи кожне слово, відповіла Аурелія. — Не тому, що не кохав. А тому, що вибрав сімейний бізнес, високий статус і шлюб за розрахунком, який йому нав’язали батьки заради злиття капіталів. Я поїхала, бо не збиралася бути його вічним "другим варіантом" чи таємною коханкою. Я дізналася, що він знає про твоє життя в Римі. Його люди роками стежили за твоїм успіхом, купували твої книги. Але він так і не наважився підійти. Він виявився боягузом, Арі.

Аріадна міцно вхопилася за білі кам'яні поруччя балкона. Світ навколо на мить перетворився на розмиту пляму. Чоловік, якого вона в дитинстві уявляла то відважним моряком далекого плавання, то таємним агентом, виявився холодним адвокатом, який просто проміняв власну дитину на акції, чисті векселі та елітну нерухомість.

— Навіщо ти мені це кажеш саме зараз? — ледь чутно прошепотіла вона.

— Щоб твоє серце було чистим від ілюзій, Арі. Щоб ти знала правду, якою б вона не була. Ти не зобов’язана шукати з ним зустрічі. Більше того – я б тобі цього не радила. Нехай він до кінця своїх днів мучиться від того, що знає, яка ти талановита, сильна і прекрасна, але не має жодного морального права називатися твоїм батьком. Це його особиста в’язниця, не твоя. Нехай сидить у ній сам.