Епілог

Минуло багато років з того часу, як на полиці в нашому будинку з’явився перший том «Магічного літопису». Тепер це була вже не одна книга, а ціла бібліотека нашої спільної історії.

Доросла Софія стояла біля вікна того самого кабінету, де колись Марк проводив свої перші онлайн-уроки. Вона тримала в руках стару обкладинку з написом «Поза розкладом» і згадувала кожен розділ . 

— Мамо Лізо, ти тільки подивись, як розрісся наш сад, — тихо промовила вона, коли Ліза зайшла до кімнати.

Ліза, чиє волосся тепер прикрашала легка срібляста сивина, підійшла до доньки й обійняла її. Вони разом дивилися на розквітлі дерева, які колись садили ще маленькими паростками.

Софія сама стала авторкою. Вона часто поверталася до того моменту, коли вперше назвала Лізу мамою — моменту, який вони колись разом придумали й вписали в історію своєї «Команди Сердець». Тепер вона розуміла, що тато Марк мав рацію: життя неможливо втиснути в суворий розклад, бо найважливіші події трапляються тоді, коли ти їх зовсім не чекаєш.

Сьогодні Софія мала йти до тієї самої бібліотеки, де колись у дитинстві ділилася своїми першими розповідями про їхню родину. Але тепер вона йшла туди як гостя, щоб представити власну книгу — продовження того літопису, який вони почали писати разом багато років тому.