Розділ 11

Тиждень після іспиту видався оманливо спокійним. Марк поїхав на дводенну конференцію, і Ліза залишилася з Софійкою «на господарстві». Це був час без професорських масок і тривожних поглядів у коридорах — лише ігри, сміх і затишні вечори.

Проте все змінилося в четвер. Марк мав повернутися пізно ввечері, але двері відчинилися на три години раніше. Він не зайшов — він буквально влетів у квартиру, і за ним шлейфом тягнувся холодний гнів.

— Софійка спить? — коротко кинув він, навіть не знявши пальто.

— Так, щойно вклала... Марку, що сталося? Ти на себе не схожий.

Він кинув на стіл папку. Це був роздрукований анонімний лист, надісланий на пошту ректорату. На зернистих фотографіях, зроблених здалеку, було чітко видно, як Ліза виходить з під’їзду його будинку пізно ввечері, і як він обіймає її біля машини в парку.

— Хтось стежив за нами, Лізо. Декан викликав мене «на каву» відразу після конференції. Завтра збирається комісія з етики.

Ліза відчула, як під ногами хитається підлога. Те, чого вони так боялися, сталося в найгірший спосіб.

— І що ти їм сказав? — прошепотіла вона, відчуваючи холод у грудях.

— Я сказав правду про те, що ти працюєш нянею. Але фото, де ми... де ми не просто колеги, важко пояснити робочими стосунками. Вони висунули ультиматум. Або я звільняюся «за власним бажанням», щоб не псувати репутацію університету, або вони починають службове розслідування щодо твоєї успішності.

Марк підійшов до вікна, стиснувши кулаки.

— Вони хочуть анулювати твій останній іспит. Кажуть, що оцінка була «суб’єктивною».

Ліза підійшла до нього і м’яко поклала руку на спину.

— Марку, подивися на мене.

Він обернувся. У його погляді було стільки болю і провини, що Лізі захотілося закричати.

— Ти не повинен втрачати кар’єру через це. Ти професор, це твоє життя.

— Ні, Лізо, — він перехопив її руки і міцно стиснув. — Моє життя — це Софійка. І, як виявилося, ти. Університетів багато. А сім’я... вона одна. Я вже написав заяву.

— Що? — ахнула вона.

— Я не дозволю їм чіпати твій диплом і не дозволю їм копатися в нашому житті. Якщо ціна нашого спокою — моя посада, я заплачу її не вагаючись.

У цей момент з коридору почулося сонне тупання маленьких ніжок. Софійка, розпатлана і з сонними очима, зупинилася в дверях, тримаючи в руках свою улюблену книгу.

— Та-та? Мама? Чому ви сваритеся? — її губка почала здригатися.

Марк миттєво опустився на коліна і простягнув руки до доньки. Вона притиснулася до нього, а другою рукою вхопила Лізу за край светра.

— Ми не сваримося, маленька, — тихо сказав Марк, дивлячись на Лізу знизу вгору. — Ми просто вирішуємо, куди поїдемо у відпустку. Нам усім потрібно трохи відпочити від правил.

Ліза зрозуміла: це кінець однієї історії — історії професора і студентки. Але це був початок чогось значно більшого. Попереду був невідомий шлях, але вперше за довгий час вона знала, що цей шлях вони пройдуть утриохох.