Розділ 10

Зимова сесія наближалася з невблаганною швидкістю. Для Лізи цей період став справжнім випробуванням: їй доводилося не лише готуватися до складних іспитів, а й тримати "кам'яне обличчя" в університеті. Щоразу, коли Марк проходив повз неї в коридорі, не кинувши навіть погляду, серце дівчини стискалося. Вона розуміла — це правила їхньої гри, але грати ставало дедалі важче.

Того вечора в квартирі Камінського панувала напружена тиша. Софійка, ніби відчуваючи тривогу дорослих, ніяк не хотіла засинати.

— Мама Лі-за, почитай про вовка! — вередувала вона, вилазячи з ліжка вже вдесяте.

Ліза, втомлена після безсонної ночі над підручниками, терпляче вкладала її знову. Коли нарешті в дитячій запанувала тиша, дівчина вийшла до вітальні. Марк сидів за столом, обкладений заліковками та відомостями. Його окуляри лежали поруч, а сам він втомлено тер перенісся.

— Завтра твій іспит, Лізо, — тихо промовив він, не підводячи голов. — Ти готова?

— Я знаю матеріал, Марку, — вона підійшла ззаду і обережно поклала руки йому на плечі. Його м'язи були твердими, як камінь.

— Це не просто іспит. Декан почав ставити запитання. Хтось бачив нас у парку минулого тижня. Поки що це лише чутки, але... якщо я поставлю тобі "відмінно" бездоганно, скажуть — тягну свою. Якщо завалю — запідозрять конфлікт.

Ліза завмерла. Вона не думала, що все настільки серйозно.

— І що ти вирішив?

Марк нарешті повернувся до неї. В його очах була суміш кохання та професійної непохитності.

— Я буду питати тебе суворіше за всіх. Це єдиний спосіб захистити тебе. Ти розумієш?

— Розумію, — кивнула вона, хоча на очах забриніли сльози. — Але іноді мені здається, що ми будуємо стіни швидше, ніж встигаємо їх руйнувати.

Наступного ранку аудиторія №402 нагадувала зал суду. Марк Олександрович сидів за столом, ідеально застебнутий на всі ґудзики, холодний і далекий. Ліза витягла білет. Питання були складними, але вона знала відповіді. Проте Марк не зупинився на білеті. Він почав ставити додаткові запитання — одне за одним, дедалі складніші.

Студенти почали перешіптуватися.

— Дивись, він її просто "топить", — почулося з останніх парт.

Ліза відчувала, як пітніють долоні, але трималася. Вона дивилася йому в очі й бачила там приховане підбадьорення. Коли вона дала відповідь на останнє, майже неможливе запитання, в аудиторії запала тиша.

Марк повільно взяв її заліковку. Його рука на мить затрималася на її пальцях — лише на секунду, непомітно для інших.

— Відмінно, Громова. Ви вільні.

Ліза вийшла з аудиторії на ватних ногах. Вона знала, що цей іспит був не з геометрії. Це був іспит на те, чи зможуть вони бути разом у світі, який вимагає від них бути чужими.

А ввечері, коли вона знову відчинила двері його квартири, на неї чекав не професор, а чоловік, який підхопив її на руки прямо біля порога.

— Ти була неймовірною, — прошепотів він їй у волосся.

— Та-та! Мама! — Софійка вибігла з кімнати, тримаючи в руках розмальовану заліковку Лізи, яку та необачно залишила на столі. — Дивись, я теж малювала!

Вони розсміялися. Світ за дверима міг бути холодним і складним, але тут, у цій квартирі, їхній "розклад" залишався незмінним: любов, довіра і маленька дівчинка, яка точно знала, хто в цьому домі справжня сім'я.