Розділ 1 або старі глави вмерли, Слава новій главі , або орден, вʼязниця, названий брат і купа роботи.

Дисклеймер: жартів в цьому розділі може бути недостатньо:(

Ольга різко відкрила очі і кинула погляд на кімнату, де вона опинилася.

Білі стіни, кілька ліжок, крапельниця і величезна кількість різних приладів, не всі з яких Оля змогла розпізнати. Деякі, вочевидь, були новітніми винаходами, яких не було в рідному світі дівчини. Але її це було останнім, що цікавило дівчину.

—"Так… я походу в Ордені.

Але мене зараз цікавить лише одне …де до хряка Марʼяна?

І де цей клятий Архип? Я з ним розбиратися планувала ."—це було перше, що промайнуло в голові у Ольги.—"А…і крапельниця майже закінчилась, треба перемкнути її."

Але щойно вона спробувала встати, то відчула дуже сильний і різкий біль. Дівчина кинула швидкий погляд на джерело болю. Боліло, здавалося, усе тіло, а її права рука ,ноги та бік були вміло перебинтовані кимось.

—"Я поки билася проти Серафима, то не відчувала болю коли кілька разів випадково пропустила удари зброєю.

Хоча навіть більше. Я не памʼятаю усіх пропусків ударів.

Мене тоді нічого не цікавило, окрім перемоги. Адреналін?

Чи це мітка? "— подумала собі Оля, стискаючи в здоровій руці годинник мага. Система крапельниці сіпнулася, адже на цій руці був катетер. —"Втім це неважливо. До весілля, як казала баба Зіна, заживе."

Різко двері відкрилися і в кімнату увійшла незнайомка.

—Ви вже отямилися? Дивно.

З вашою втратою енергії та ранами ви мали б ще бути непритомною з кільканадцять годин.—сказала жінка в білому халаті, вона виглядала стурбованою .

Вочевидь, вона була лікаркою в Ордені.

—Угу.—кивнула Ольга. Рани нагадували про себе постійним тупим, ниючим болем.

—Ось знеболююче.—промовила незнайомка, помітивши , що дівчина кривиться від болю і простягаючи їй ліки.—А і …зараз подивимося наскільки ваша енергія відновилася. Якщо на достатньому рівні, щоб застосувати зцілення, то я зцілю вас.

Не пройшло і кількох хвилин, а біль припинився.

—"Цікаві ліки…У моєму світі знеболюючі не були настільки миттєвими."—промайнуло в голові у «Хельги».

—Дуже дякую вам.— трохи згодом подякувала Оля, мружачись, щоб розгледіти імʼя на бейджику жінки.— пані Дано.

—Це моя робота.—відповіла незнайомка, відключаючи крапельницю та до торкаюсь до руки Ольги.—До речі, з якого ви світу?

Мені цікаво зрозуміти звідки така швидкість в поверненні енергії.

—АК-53—відповіла дівчина.

—А…Тоді зрозуміло.—відповіла Дана.—В вашому вимірі магія взагалі найслабкіша і запаси енергії слабшають навіть у тих, хто з інших світів.

А загалом тепер ясно чому для вас вистачило дози одного з інфузійних флаконів, щоб відновитися.

І ще цікавий факт, у вас немає місця скупчення енергії, думаю, вам необхідно знати це.

—"Ех…якого хряка мені пощастило народитися в такому слабенькому вимірі?"—подумки пробурчала Оля.

Тим часом Лікарка Ордену доторкнулася до ноги дівчини. Зелене сяйво обережно пройшлося по усьому тілі Ольги. Вона відчувала , як пошкоджені тканини ледь-ледь поколюючи відновлюються. Кожний нерв ніби повільно відживав.

—"Як же це круто."—подумала дівчина.—"Але я побоююся цілителів трошечки.

Адже якщо знаєш, як лікувати, то однозначно знаєш, як травмувати."

—Рухатися все ще хвилин з двадцять не бажано.—сказала Дана, швидкими і вмілими рухами знімаючи катетер.

—Добре.—відповіла Ольга, —Ще раз вам дякую.

Жінка посміхнулася і сказала:

—"Гаразд. Я зараз повідомлю пану Архипу, що ви вже отямилися і що ваші рани вже зцілені."

—О. Добре.—промовила дівчина, думаючи:

—"Зараз йти проти цього презерватива штопаного я не буду.

Буду робити вигляд, наче, мені все одно, щоб він розслабився. А коли розберуся з тим, як оживити неманіяка, то прибʼю клятого дідугана."

Дана швидко вийшла з медпункту, закриваючи двері. Оля мовчки чекала, рахуючи секунди. Тихий цокіт годинника її заспокоював, хоча дівчина ніяк не могла позбавитися відчуття, що їй  поруч не вистачає власника цього предмету. Але вона відкидала ці відчуття підрахунками секунд.

Десь на п’ятисотому «Цок-Цок» лікарка повернулася з Архипом та Марʼяною.

Мей виглядала небезпечно серйозною, вона стежила за кожним рухом бухгалтера Ордену Хранителів.

—Мої вітання, Ольго. Ви, мабуть, вже дещо знаєте щодо моїх планів.—почав говорити «дідуган».

Дівчина підвелася і сіла.

Тим часом Дана почала розкладати ліки, виписуючи собі на папірець, яких саме було недостатньо. В діалог жінка не вмішувалася. І не збиралася.

—Так. Мені відома деяка частина ваших планів. —відповіла холодно Оля, проковтнувши клубок в горлі.

Мара подивилася з ледь помітною повагою на дівчину.

—Це добре.—посміхнувся бухгалтер, тримаючи руки на костурі .—Тоді ви вже обрали? Смерть чи посада глави Ордену?

—"Це вибір без вибору. І , до речі, цього мені екран тіней не показав…якась хрякня."—промайнуло в голові у дівчини.

—Мені все одно чи буду я Главою Ордену чи ні. Я хочу оживити мого приятеля. Це єдине, що мене цікавить на даний момент.—відповіла вона, знаючи, що такої відповіді від неї чекав «дідуган»

Мара кинула уважний погляд на Ольгу, намагаючись зрозуміти, що вона думає і чи становить загрозу чоловік для її подруги. Вона всілася на сусіднє ліжко і стежила за усім, що відбувалося далі.

—Хм… То значить через десять хвилин ви встаєте і ми розповідаємо іншим хранителям правду про дії ваших попередників.—сказав пан Архип.

—А чому ви не хочете бути главою Ордену?— поцікавилася Оля.—Я би зрозуміла , якби Ви, як і мій улюблений персонаж азіатського фентезі це все зробили для того, щоб самому стати главою. А ви чомусь обрали мене на цю роль.

—Цікаве питання…Але главою Ордену бути я не хочу.—відповів бухгалтер. —А моя мотивація зараз вам неважлива.

—Гаразд…А ще звідки мені знати, що ви не почнете будувати свої плани і проти мене?—спиталася Ольга, уважно дивлячись на «дідугана».—Адже наші цілі не завжди сходитимуться.

—Заключимо контракт.— спокійно відповів він.