Розділ 18 або регалія риб,??? і велика несподіванка

Дисклеймер: Не сильно кидайте капцями в авторку за один сюжетний поворот. І зразу перепрошую за скло.

—Де Мар’яна і жабка?—спитався маг. Він виглядав надзвичайно спокійним, наче, це не йому весь цей час ввижалися його найбільші жахи в демонічних міражах. Деякі з них до цього юнак навіть і не уявити не міг.

—Щойно відійшли …—пояснила Оля, а через мить уточнила:

 —"Милуються прекрасними картинами риб."

—"Може його спитатися що він бачив? Але…як це спитати? Типу: "Лойде, а що тобі ввижалося в ілюзіях цих демонів? Так чи що?

 Та і він сто відсотків не відповість, адже він не любить багато про себе розповідати.

І взагалі захоче, то сам розкаже."—промайнуло в голові у дівчини. Вона вже збиралася йти за Брунею і Мей.

—Ясно... —сказав він. —Олю? Я тобі дещо сказати хотів...

—Що? —зразу обернулася в його бік дівчина.

Маг доволі довго мовчав думаючи, як підібрати слова, але , видно, не знайшовши слів сказав:

—"Я......Втім це неважливо… Забудься."

—"Дивний ти, неманіяче. "—подумала собі Ольга, знизуючи плечима. —"Хоча…Може це на тебе міражі ці так вплинули…Але все одно на всякий випадок іди до хряка."

Далі обоє просто стояли мовчки.

Лойд щось читав з телефону.

Оля гортала тредс, щоб не вмерти від нудьги.

Ще через кілька хвилин Мара і Бруня повернулися.

Жабка примружила очі, вибираючи хто на цей раз буде місцем для сидіння. Зрештою вирішивши, що голова мага найкраще підходить для її цілей вона вискочила йому на голову і почала йому розповідати про картини, які вона бачила. Той уважно слухав.

А тим часом Марʼяна підійшла до дівчини і надзвичайно тихо спиталася:

—"Тобі довелося вбивати демона? Чи він справився?"

—Друге.—ще тихіше за неї відповіла Ольга.

—Зрозуміла.—сказала Мей.

—Ква…То ми йдемо далі?—запитала Бруня, яка завершила свою оповідь і повернулася на голову Марʼяни.

А Маг вже стояв на виході, чекаючи на дівчат.

—Угу.—відповіли одночасно Оля і Мара.

—"Цікаво скільки ще зал з головоломками запасли для нас риби?"—промайнуло в голові у Ольги, поки вони йшли до іншої зали.

Стіни нової зали були такі прозорі, наче, зі скла. В темній воді виднілася одна-єдина світла квітка, яка була дуже схожа на лотос.

Її пелюстки, наче, випромінювали слабеньке сяйво.

—"Лотоси в наших краях це прям дивина."—подумала собі дівчина.

Вона на кілька секунд замилувалася квіткою та навіть відкрила камеру на телефоні, щоб сфотографувати її.

Щойно вона налаштувала камеру і зробила перше фото, то більше сотні "лотосів" моментально зʼявилися , наче, нізвідки.

Вся вода була освічена їхнім цвітом.

Декілька квіток опинилися і в самій залі, прямо поруч з нею.

—Гарно.—сказала зовсім тихо Ольга,обернувшись в бік неманіяка.

Маг зробив вигляд, що не має жодного відношення до цього, виписуючи знову закляття для зміни часу.

Якби дівчина  уважніше придивилася, то побачила на його обличчі легку посмішку.

  Щойно Оля відвернулася далі розглядати квітки, той відклав новостворений талісман і знову почав спостерігати за її реакцією на начаровані ним квіти.

—"Така дрібниця, а стільки радощів…"—думав собі Лойд.

А Марʼяна не звертала свою увагу на цих двох. Або принаймні зробила вигляд, що не помітила нічого, розглядаючи плити.

Бруня щось квакнула, але Ольга не розчула що саме.

—"Ай... помилувалася і досить...Цікаво що в цій кімнаті за загадка?",—подумала собі Оля, підходячи до Мари.

—Не наступай на плити.—різко зловила дівчину за руку Мей.

Жабка квакнула застерігаючи Ольгу.

—Добре...Але яким чином ми тоді перейдемо до іншої кімнати? Літати я не вмію.—спершу спитала "Хельга", а потім зрозуміла:

—"А тфути це класика ж …в усіх крутих іграх була та сама…загадка з плитами. Наступиш не туди, і зустрінешся з апостолом Петром…ну або в цей…котел потрапиш."

—Угу…—кивнула Марʼяна.—Я зараз намагаюся розібратися...Може тут є якісь підказки.

Поки що я їх не бачу.

—Ква...А хто такий апостол Петро?—поцікавилася жабка, дивлячись на Ольгу.

—Я потім поясню.—відповіла Оля, малюючи в блокноті плити і даючи кожній свій номер.

—"До хряка...Двісті вісім плит... Це дуже дуже багато".—промайнуло в голові у дівчини.

—То ж який у нас план?—спитався Лойд.

—Якраз з тобою хотіли порадитися.—сказала Мара.—Як думаєш тут є сенс шукати підказки? Чи більш ефективно буде методом спроб і помилок?

—Я не знаю.—відповів він.—Я думаю , якщо ти не знайшла досі жодної підказки, то їх тут і немає.

—Згодна.—промовила Ольга,—Мей дуже-дуже уважна...Якщо вона нічого не помітила, то там того й не було.

—Ок. Тоді я йду перша.—сказала Мара, обережно ставлячи жабку на руки Олі.

—Ти що? Ми ж ще не все спробували.—спиталася дівчина.

—Ква...Це не найкраща ідея.—Бруня невдоволено квакнула

—Це швидше буде, як що завгодно.—переконувала їх Мар'яна.

—Добре.—довірилася їй жабка.

—А ти талісманів точно маєш достатньо?—уточнила Ольга у мага.

—Так. —заспокоїв її юнак, дістаючи годинника.— Не переживай. Все буде гаразд.

—Все.Я пішла. Олю, ти відмічаєш кожну плиту на яку я ставала. Невдалі чорною, вдалі синьою ручками.—сказала Мара.

—Окей. Ні пуху, ні пера.—побажала Ольга.

—До дідька.—відповіла Мей, ступаючи на першу плиту зліва.

Оля швидко поставила на тій самій платформі на малюнку крапку.

Спис через три секунди ледь не простромив навпіл тіло Марʼяни.

—"Йоханий бабуїн."—промайнуло в голові у "Хельги".

—Бл*—вилаялася жабка.

Лойд клацнув пальцями, плин часу зупинився для всіх. Спис завис в повітрі.

Тоді маг доторкнувся до годинника і використав талісман.

Час повернувся на хвилину назад.

Ольга швидко відмітила чорним кольором плиту. Рука знову боліла.

— "Якщо він кожний раз бачить усі можливі небезпеки… або переживає наші смерті, то … як він взагалі… тобто як він лишається таким адекватним?