Розділ 17 або жабка, міражі і знову загадки палацу риб

Споруду, що піднялася на поверхню було дуже важко назвати палацом в класичному розумінні.

Адже це були руїни, колись розкішної будівлі, покриті мулом та водоростями.

—"Якщо я зараз кажу, що в іграх в таких місцинах зазвичай сиділи фінальні боси, то…"—подумала Оля, чекаючи реакцію своїх друзів .—"Та і тут ігрові мої теорії один раз не дуже підтвердилися."

—Справді спрацювало.—сказала втомлена Мей.—А я думала, що ще щось вилізе.

—Ну нам пощастило.—промовив маг.—Відпочиваємо хвилин з двадцять і йдемо досліджувати палац?

—Так.—сказала Ольга, дістаючи телефон та вмикаючи чергову гру.Вона знайшла перше-ліпше повалене дерево та сіла на нього, активно клацаючи на пристрої та розвʼязуючи чергову загадку.

  Лойд теж знайшов собі де сісти і почав виписувати чергові рунічні талісмани.

А Марʼяна кивнула на знак згоди та пішла до каменю на якому до того сиділа.Але камінь вже був зайнятий.На ньому сиділа жаба:

—"Квак?"

—"Окей".—подумала Мей, сідаючи поруч з жабкою та відкриваючи книжку.—"Ти мені не заважаєш.

Я тобі не заважаю."

Аж раптом жаба вискочила їй на плече.

—Хм...Загрози від тебе немає....

Ти що теж читати хочеш?—тихо спиталася Мара,спостерігаючи як створіння з інтересом заглядає їй в книжку.

—Ква.—квакнула жаба, коли Мар'яна занадто швидко перегорнула сторінку.

Дівчина повернула сторінку назад.

—"Так значить ти щось розумієш... А сказати не можеш..."—думала собі вона.—"Значить треба щось з тобою зробити...О...точно...закляття мовлення."

Мей швидко і обережно, щоб не скинути тваринку з себе вивела закляття в повітрі.

—Так.Тепер ти теж говорити можеш людською мовою.—сказала вона .—Принаймні мала би могти.

—Ква?—подивилася здивовано на Мар'яну жабка.

Незадовго до того Ольга завершила квест в грі і вирішила піти подивитися що читає її подруга.

—О. А навіщо тобі щоб жаба говорила з тобою? Тобі однієї надокучливої особи...тобто мене мало?—поцікавилася Оля, заглядаючи в книжку.—Якщо так, то в нас є ще неманіяк...тфути... Лойд... Правда він занадто адекватний...Тому з ним трохи важко...Але...

Мар'яна хіхікнула, дивлячись на жабу, мовляв, «ти бачила що тут відбувається?».

Жаба кинула погляд, який дівчина розтрактувала , як осудливий.

—"Ой...Ну до хряка...Я ж до того їй не казала, що його так називаю."—подумала Ольга, вкотре пошкодувавши, що вона не має такої магії, щоб повернути час назад.—"І як завжди я почала нести якусь дурню...

Яка ганьба.

Навіть жаба з мене ловить крінж."

—Ну…Мені вас не мало,Олю…—відповіла Мей, гладячи жабку та підсміюючись.—Але я тепер не можу не сказати , що ви двоє періодично мене доводите до білого каління своєю поведінкою. 

Але ви мені подобаєтесь, тому….

—"Е…ну ніби все ок."—подумки зробила висновки Оля і спиталася:

—"А можна її погладити?"

—Спитайся в неї.—сказала Мара.

—Ква.—кивнула жабка.

Ольга обережно погладила створіння.

—Яка ж вона прикольна на дотик.—сказала дівчина, знову доторкаючись до прохолодної та вологої шкіри тваринки.—І майже не слизька.

Тим часом Лойд завершив роботу над десятками паперових талісманів та вирішив підійти до дівчат.

—Ви вже перепочили?Чи вам ще треба трохи часу?—спитався він.

—О. Неманіяк.—сказала жаба, показуючи на нього лапкою.

—Хм..—хмикнув Лойд.—Цікаво...

І хто ж мене так називає?

—"Та ну до хряка. Щоб вам кістяки риб до кінця життя снилися",—подумала Ольга.

Жабка показала лапкою на Ольгу:

—"Це вона."

Дівчина відчула, як її щоки паленіють від несподіваного сорому.Але вона миттєво опанувала себе і промовила:

—"Це все підлі інсценуації".

Мар'яна так сильно сміялася, що впустила з рук книжку, матюкнувшись вона нахилилася за нею.

А тим часом жаба вискочила на голову магу, вирішивши, що там найкраще буде видно виставу.

  Але Неманіяк на кілька секунд завмер, намагаючись не розсміятися. Але зрештою юнак не зміг втримати сміх:

—"Хахаххахаахахкх!

Ну звісно так мене ще ніхто не називав.

І навіть деяка логіка в цьому прізвиську відслідковується."

—"Так він вміє сміятися?",—подумки здивувалася Оля.—"Ну але раз сміється, значить все добре. І він не ображається."

—Мені цікаво я в тебе теж маю якесь цікаве прізвисько?—спиталася Мара.

—Е....ні.-відповіла Оля. В твоєму випадку у тебе аж три форми імені. Ем…Так що 

—Все одно несправедливо це.—жартома пробурчала Мей.—Так що виправляйся.

Вмикай свою креативність на повну.

—Гаразд. Придумаю щось.—сказала Ольга.

—Так. Все це дуже добре звісно...Але ви скажіть...Я правильно розумію, що в мене на голові сидить жаба?—спитався він,знову повернувши на себе маску серйозності.

—Угу,—сказала Мара.

Оля теж кивнула, хіхікаючи.

Адже видовище це було дуже смішне. На магові,що завжди здавався серйозним сиділа жабка, а той намагався її переконати в тому, що він найкращий варіант для сидіння.

—Ти ж розумієш, що ти легко можеш звідси впасти. 

Злізь з моєї голови, будь ласка.— спокійно сказав Лойд.—Це ж заради твоєї безпеки.

Жаба невдоволено квакнула.

—Ну і дідько з нею .Най сидить собі вже.—змирився він.

—"Якось неманіяк надто швидко здався...Впевнена йому подобається ця жабка.

Тому він і не хоче її зганяти.Так заради пристойності її пробує зігнати. "—промайнуло в голові Ольги.

—Ти якось надто швидко здався.—озвучила думки Ольги Мей, паралельно шукаючи сторінку на якій вона зупинила читання.

—Хм...—хмикнув маг .—Просто я вже давно змирився з абсурдом.

—Ну раз змирився то ок, але як ми жабку то назвемо?—відповіла Оля, розглядаючи тваринку.

—Не знаю.—сказав Лойд.—У мене погана фантазія на імена.

—Угу. Значить ти делегуєш цю почесну місію на мене і Мару,—уточнила Ольга.

Мар'яна висунула носа з книжки, показуючи, що вона їх обох дуже уважно слухає.

—Та, я довіряю вам обом. Вибирайте.—відповів маг, щось читаючи з телефону.—Я може щось знайду в інтернеті і теж спробую підібрати їй імʼя …Але це не точно.