Розділ 16 або царство риб

Вранці їхня компанія опинилася в глибині того ж самого лісу, про який до того розповідала Ольга.

—Тут надзвичайно тихо…Навіть срака на весіллі голосніша була би.—прокоментувала тишу вголос дівчина.

Мара уважно вдивлялася в хащі.Для неї тиша, особливо така, наче, в домовині була знаком чогось недоброго.В її руці самі по собі з'явилися дротики.Вона ледве помітно кивнула і тоді

Лойд вперше за весь час їх з знайомства прикликав меч, теж вглядаючись в пітьму лісу та помічаючи легке занепокоєння та кивок від Мей.

—"О…в тебе ще й меч є?

А точно ти ж тоді на дуелі казав, що ти і без нього справишся…

Значить зараз ти сумніваєшся, що справишся лише магією?Чи що?"—подумки відреагувала «Хельга», теж дістаючи віяло з кишені штанів.—"Лише на всякий випадок. Раптом знову тіней погодувати зʼявиться змога."

Темрява згущувалася. Повітря відчутно поважчало.

Юнак стиснув меч ще сильніше, чекаючи можливого нападу.

Марʼяна чекала коли зʼявиться та загроза, яку вона відчувала.

А загроза дійсно була.

Раптом незліченна кількість створінь, схожих на ще те створіння, з дитинства Олі , вибігли і ринулися в бій.

Самі демони з демонічних царств дуже ображалися коли чули, що таких створінь теж називали демонами, але ті теж мали демонічну природу, хоч і користувалися своєю головою лише, щоб в неї їсти.

Та і в основному ці «демони» зустрічалися поруч з містами більш мудрих демонів та харчувалися всяким сміттям.

На кілька секунд Ольга завмерла.Перед її очима знову промахнувся її дитячий кошмар.

Цієї кількості часу було достатньо, щоб один з «демонів» ледь не відкусив їй руку.

Пролунав свист дротика.Він встромився в морду створіння.Воно на кілька секунд оглянулося в бік, щоб зрозуміти звідки прилетіла загроза.

Одночасно з цим пролунав звук падіння голови «демона», відрізаної мечем мага.

Чорна та густа, наче, мазут кров бризнула по футболці та обличчю дівчини.

—Фу…Гидота.—нарешті прореагувала хоч якось Оля, витираючи з лиця кров.

—Олю, спокійно.—промовила Мей, атакуючи вже кількох створінь одночасно.

«Демони», наче, множилися в геометричній прогресії.

А ніхто з компанії не ризикував використовувати магію.

Адже ці дрібні створіння від магії ставали лише сильнішими та розмножувалися.

Лойд просто мовчки бився неподалік.З боку це виглядало так, що неманіяку взагалі все одно на кількість «демонів».

—Все. Мені набрид цей цирк.—сказала Ольга, вдаривши одне з створінь віялом по морді , наче муху, та відрубаючи половину його пики.

На кілька секунд обоє її напарників повернулися в її бік, спостерігаючи за тим, як вона махнула віялом, розрізаючи простір.

Зразу ж стало ще темніше.«Демони» почали повільно відступати, а потім почали тікати.

Але вічно голодні тіні глянули щасливим поглядом на демонів і з шипінням, що дівчина би розтрактувала як :«Ура.Обід» накинулися на «демонів ».

—Смачного вам смачненького, тіні.—промовила вона ,відчуваючи легкий холод.Але цього разу вона не відчувала такого болю, як попереднього виклику тіней.

Лойд з інтересом споглядав, як тіні , блимаючи своїми червоними очима поїдають демонів.

Мара ж просто розглядала тіней.До того вона їх не бачила ні разу, тому їй було надзвичайно цікаво.

—"О Боги…ось це вже круто з її боку.

Якщо тіні ще й демонів зальотних…тобто демонів з інших світів можуть їсти, то вона була б афігєнною бойовою фігурою для Ордену.

Звісно за умови нормального тренування.

Не розумію я…чому глави Ордену вчинили так, як вчинили…

Набагато мудріше було би мати її за союзника. "—промайнуло в голові Мей.

Вона справді була в захваті з цього видовища.

Щойно тіні доїли останнього «демона» , смачно відригнули і щезли назад в своє царство, то дівчина втомлено всілася на пеньок.

—Я от тут думаю. А де демони брали їжу?

Якби зникали люди,то було би зрозуміло.

Але ж жодного випадку щезнення не було.—висловив свої думки в голос маг.

—Бачиш там в кущах шматок шкіри собаки та залишки її тіла.—показала Мара, паралельно шукаючи свої дротики.

Оля вже теж повернулася туди, але зразу її очі закрили чиїсь руки.

Вона на мить завмерла від доторку.

—Краще не дивись туди.—сказав Лойд, відводячи руки від її обличчя.—Там надто гидко навіть для мене.

—Ну…ок.—відповіла Ольга, відвернувшись.

Дівчина ,мабуть, вперше за своє життя не хотіла нічого коментувати. Навіть в своїх думках.

Тому вона просто розглядала дерева та намагалася очистити від крові «демонів» віяло. Оля б могла помогти зі зборами Мей, але подумала, що цілісна психіка їй дорожче.Та і її подруга не любила коли їй помагають з її зброєю.

Неманіяк теж дивився кудись вдалину лісу.Той ж не втручався, бо знав, що для Мари збирати дротики це, як спосіб розслабитися. На тому ж самому рівні, що і читання книг.

Через кілька хвилин Марʼяна знайшла останній дротик і тоді вони пішли через чагарники до ріки.

—"До хряка…Ці НЕДОдемони огидні…песиків шкода."—нарешті знайшла в собі сили для внутрішнього коментаря Ольга, поки йшла.

Чим ближче було до водойми, тим ставало прохолодніше і тихіше довкола.

Навпрочуд багато дерев було повалено «недодемонами» настільки, що пройти було надзвичайно важко.Доводилося перелазити або обходити.

Оля собі під ніс наспівувала пісеньку.Їй надзвичайно не подобалася тиша.

Особливо така, як тут.

Мара та Лойд просто йшли мовчки, не намагаючись впливати ні на що магією.Вони, вочевидь вважали повалені дерева не такою вже і страшною проблемою.

Листя шурхотіло під ногами.

—"От якось тут похмуро. Не люблю такі місцини."—подумала Ольга, вкотре наступаючи на листя.

Неприємний запах гнилої ріки ставав ще сильнішим.

—Знала б —то запаслася би для нас противогазами.—пробурчала дівчина, намагаючись не дихати носом зайвий раз.