Розділ 14 або несподіваний дарунок

POV:Мара, а потім повністю Оля

Тим часом Мар'яна забрала регалію драконів і сказала:

—"Дякую.А ти тепер куди?Якщо хочеш зразу свою майстерність відточити, то я особисто раджу царство змій.

Там завжди зброя треба.

Так що я впевнена, що ти там будеш нарозхват"

Подумки вона була дуже вдоволена «уловом» і своїми пригодами.

—Царство змій дійсно хороший варіант.Я читав,що там усім начхати на те, хто ти.—відповів Віанон, перевіряючи кишені.Там він знайшов два мішечка з золотом.— Я думаю мені вистачить двох мішечків з золотом на перший тиждень?

.Я ж правильно розумію ціни?"

—Мало би вистачити з головою.—промовила Мей,вкотре вже розглядаючи перстень драконів.Камінці потемніли від її доторку.

—Тоді я піду.—сказав демон.Йому було трохи ніяково.

—Звісно.Удачі тобі.Най Війлін благословляє тебе.—побажала Мара, перш ніж позіхнути.

Віанон пробурмотів:«дякую»,створив для себе портал та щез в царстві змій.

—"Давно так спати сильно не хотіла.От коли я була духом було краще..В сон майже не хилило.

Крім тих випадків , де я видавала себе за сплячу."—подумала дівчина.—"Так все.Треба цих двох забрати.І йти спати..."

Аж раптом вона почула ззаду звичне вже бурчання Олі:

—"Цей Війлін...це не дідусь...це...ну...ну хто в здоровому глузді вижене свою внучку і її друга на мороз?."

—Старість не радість.—філософськи підмітив Лойд.

—До речі, от шкода, що от я про такі бар'єри з тепла не знала раніше...А то так би на комуналці зекономила.—не зовсім в тему , втім як і завжди , сказала дівчина.

Маг промовчав.

—"Так...куди вони вже на цей раз влізли?"—подумала Мара, обертаючись в бік де лунали їхні голоси.

—Фух.Ми тебе знайшли.Привіт.—зраділа Оля, подумавши:

—"Все, тепер додому їсти і спати".

—Привіт.—відповіла Марʼяна.

Лойд просто кивнув в знак вітання.

—Ціль виконана.Пішли вже додому.—сказала Мей, позіхаючи.—Я потім все розповім вам.

—Пішли.—відповів маг, клацаючи пальцями та створюючи портал.

—А,до речі, розповідати нічого не треба , ми і так все знаємо —посміхнулася Оля, проходячи з ними в портал.—А я тобі вранці розповім які пригоди я знайшла..

Портал створений магією неманіяка переніс їх до квартири Ольги.

—"Дім, мій рідний дім.Все...знімаю цю кляту сукню,чищу зуби і йду спати",—подумала дівчина, перш ніж сказати:

—"Всім добраніч.Раніше десятої мене не будити."

—Добре.Солодких снів,—відповів Лойд.

—Добраніч,—побажала Мара,знову позіхнувши.

Оля увійшла до своєї кімнати, кинула віяло, до якого, наче ,примагнітилися регалії сорок та павуків на ліжко.

Пославши тричі «до хряка»усіх тих,хто був причетний до створення її сукні вона її якось та зняла, переодягнувшись в зручний домашній одяг вона пішла почистила зуби і нарешті лягла спати.

Щойно вона заснула то побачила перед своїми очима царство тіней.А це значило одне —їй знову снився сон.

Варто сказати,що вона не бачила снів років і років.

Вже тринадцятий рік з того дня, коли вона вперше взяла в свої руки віяло тіней.

—"Надіюся,що це сон.Бо якщо я ще й не висплюся сьогодні,то…"—подумала вона, стискаючи у руках віяло, що зʼявилося наче нізвідки.

—Тобі цікаво чому я тебе покликав сюди,дитя моє.—пролунав голос Війліна.—І так—ми в твоєму сні.

—Мені більше цікаво чого ти мене з моїм товаришем вигнав чорт його зна куди.—пробурчала втомлена Оля подумки, не зважаючи на той факт,що демон їх здатний або прочитати, або почути.

Тепер вона не нервувала через неманіяка і тому  могла дозволити собі поводитися як завжди.Та і вона досі сердилася на діда.

—Сказати по правді , не хотілося чекати поки твій…маг… створить портал до зали.

Поки ви зʼясуєте оно що ваша подруга не в залі, а на вулиці…Поки у вас там якісь конфлікти може з кимось виникнуть…

Поки ви ще додому повернетеся.

Це все час.

А я хотів поговорити з тобою ,як ото ви зараз кажете,  тет-а-тет якомога швидше.—сказав Демонічний Бог, посміхаючись та ,наче спеціально роблячи акцент на слові «твій».

Дівчина не стала акцентувати на цьому дивному виділенні інтонації старого свою увагу.Вона думала:

—"Ну це то зрозуміло.

Але не розумію чому ти, дідусю, не хотів поговорити поки я була тут з Лойдом.

Чому саме наодинці?"

—Розумієш…деякі подарунки слід робити без свідків і не розповідати про них навіть найкращим друзям.

Хоч звісно я спочатку тобі не планував давати мітку.—сказав Війлін, перш ніж доторкнутися до її руки та віяла.

Демонічна енергія на мить засяяла, обрізаючи руку Ольги і щезла, приймаючи образ ще однієї родимки на руці дівчини.

І сон з першим володарем демонів перервався, і Оля прокинулася.

Останнім, що вона почула від Війліна було:

—"Не розповідай поки що своїм друзям про цей мій дарунок".

Дівчина щойно відкрила очі зразу почала оглядати зап'ястя .Там дійсно з'явилася нова темна ,холодна цятка.

—"Значить це не зовсім був сон",—подумала вона.

.