Розділ 12 або царство тіней, флешбек і незнайомець

Зрештою тіні знову щезли, лишивши дівчину саму.

—"Я не розумію.Я прикликала лише тіней?Чи все їхнє царство сюди?,—думала собі вона,намагаючись хоч щось розгледіти в темряві.—"Але якшо це все ще царство павуків, то нам треба звідси свалювати."

Зрештою дівчина махнула віялом знову,розрізаючи простір,з ціллю перевірити чи відкриється портал до царства тіней .

Прохід відкрився.

—"Значить я викликала лише тіней, а не все їхнє царство.І що ми досі в небезпеці...

Бо хряк його знає що за створіння тут ще водяться..",—зробила висновки Оля, ховаючи віяло на місце та ледве не матюкаючись, тягнучи неманіяка через портал виміру тіней.

На великий подив Ольги, вона не відчувала жодного болю, проходячись царством тіней, мало того подряпина яку вона отримала від металевої частини своєї сукні зажила в ту ж мить, щойно вона відкрила прохід.Але зрештою вона вирішила це відкласти на потім.

—От ніби ж і худий, що капець...А важезний..Господи Боже...дай мені сили..,—бурчала вона під ніс, знову тягнучи його кудись по стежці виміру тіней.

Повсюди де, ступала нога дівчини проростали золоті та срібні квіти, освічуючи їй дорогу.

Раптом пролунав голос:

—"Добрий вечір"

—Угу.І вам того ж,—сказала дівчина, навіть не оглядаючись в бік.На даний момент їй було наплювати на те, що за створіння перед нею розмовляє, тому вона навіть погляд кинути на свого співбесідника не спромоглася .

Вона була повністю зосереджена на тому, щоб дотягти Лойда кудись.Тому їй було не до загадкових співбесідників.

—Навіщо тобі здався той маг?—спитався незнайомець .

—Ну раз тягну, то значить здався,— відповіла Ольга, створіння що з нею говорило її починало дратувати своїми дурними питаннями.

—Хах...як кумедно..,—просміявся він—Допомогти?

—Угу,—сказала Оля.

Щойно вона сказала "угу",то моментально опинилася в місці, що їй нагадало тронну залу.На троні, що був ,наче ,створений з металевих гілок, але напрочуд доволі був зручним.

—"Та ну щоб вас цей...гусак злий покусав",—подумки виразила своє здивування Ольга,коли відчула, що в неї на плечі лежить голова її друга,—"Якого хряка?це як називається?Ти б нас ще з ним в цей..в одне ліжко закинув.. "

—Я можу і так зробити,—відповів незнайомець, хіхікаючи.Той стояв ззаду трону, тому вона не бачила його лиця.

—Ти читаєш мої думки?—різко зрозуміла Оля.

—Угу...—відповів він.

—Так...Хто ж ви такий...раз ви в царстві тіней і тіні вас не зжерли досі, то ви не демон...—почала думати в голос вона.

—А може і демон.—сказав незнайомець, підсміюючись.

—Ну то хто ж ви такий?—задумалася Оля,—Єдине створіння настільки могутнє серед демонів...яке я думаю не по зубам тіням...це пан Війлін.

—Як там у вас зараз модно казати....бінго?Ну най вже буде бінго,—відповів Війлін.

—Так..Питання інше що ви тут робите?—спиталася Ольга—Я думала ви вже того…Раз всі так надіються на той факт,що вони ваші нащадки…

—Можна на ти…Зрештою ми не чужі один одному.—сказав Демонічний Бог.—А щодо того що я тут роблю,то я тобі зараз все поясню…

—Тут я вже зовсім нічого не розумію…Ви натякаєте на нашу з вами спорідненість?—не дуже сильно розуміла Оля,їй хотілося додому,їсти,спати,забрати Марʼяну та щоб неманіяк був при свідомості та аж ніяк не спілкуватися з демонічним божеством,який ще й незрозуміло що від неї хоче.

—Так.—відповів він.

—«Так…значить я ваш…тфути..твій далекий нащадок?Як це взагалі можливо?Тобто ну не як…Як я розумію..Я про те як це взагалі так,що нащадок такого могутнього створіння людина.Без магії…»—думала собі дівчина.Все одно її думки Війлін прекрасно чув,тому вона не бачила сенсу їх озвучувати.

—Що ж…це довга історія..Але мої нащадки саме ви..люди..—почав пояснювати Війлін.

—Чекай…тобто я тебе можу називати дідом?—спиталася Оля.

—Ну…не знаю…мені здається по імені краще вже буде.—аж здивувався від її питання Демонічний Бог.

—Ну добре…А чи кожна твоє імʼя ,Війліне,скоротити до Вій?—знову запитала вона.

—У мене немає таких великих повік,щоб їх піднімати.—відповів Війлін.—Та і взагалі в мене повік немає.

Демон вийшов з-поза трону.Він виглядав,наче суцільний темний силует.Оля змогла в ньому розгледіти жовті,наче котячі очі.

—Так.Я думаю тобі цікаво що ж це за місце в царстві тіней, чому ти його не бачила раніше.Так само як і помогти цьому юнаку,що в тебе на плечі.—зрештою промовив Демонічний Бог.

—Друге мене трохи більше цікавить.—сказала Ольга.

—Ну... без розуміння сутності царства тіней, я сумніваюся, що ти зможеш витягти його з того стану в який його затягли павуки,—відповів Війлін.,—А для того щоб розуміти сутність та силу тіней, тобі треба знати історію 

—Тоді так вже і бути, пояснюй.—дуже тихо сказала Оля.

—Що ж розповім коротко.Сумніваюся, що тобі зараз цікаві порожні балачки з старим...

Колись давно , коли я був молодим та безрозусудним..я махав своєю силою на ліво і на право.

Зрештою я нажив собі заздрісників та купу серйозних ворогів.Деякі з них як виявилося служили мені.

І ось ті жорстоко вбили мою дружину та вірних мені підданих, але мої піддані перед смертю змогли хоч врятувати мою доньку...Відправивши її до людей...

Згодом я повернувся в свій палац, помстився ворогам..Пробував оживити свою кохану та підданих.А щойно в мене це вдалося, то...вони миттєво стали тим, що ти називаєш тінями і були готові пожерти всіх інших демонів.Кількох вони поглинули...І тоді мені довелося розділити демонічний світ на сім частин, сім різних царств.

Кожному з вибраних мною шести демонів , які мали правити в окремих царствах я віддав по предмету.По тому, що демони зараз називають регаліями. 

Також я своїми силами обмежив їх, не даючись імовірним зрадникам, адже я достеменно не знав , хто саме з моїх підданих мене зрадив, добратися до людей.

Адже зрештою десь там мала би зростати моя донька.