Розділ 11 або нарешті тіні наїлися:)

Дисклеймер :
Тут кілька POV
Павуки, Мара,Оля...
(А наступний розділ не знаю від чийого боку покажу, мені найлегше бути з пову Ольги, але там і пов Лойда треба..)
Тим часом демони павуки теж не сиділи без діла.А обговорювали те, як їхньому плану завадив незнайомець з оточення «Хельги».
—Ну ви таке бачили?Як він взагалі встиг?,—бурчав під ніс один з павуків, на ймення Руй з скривленим від злості обличчям.Саме його тоді випередив Лойд.
—Та...Обламав він нас конкретно так,—відповів інший демон, якого звали Шерун.Цей був найбільш схильним до меланхолії з них та і не сильно цікавився регаліями.Йому подобалося лише спостерігати за  цією боротьбою, але не брати участь в ній.
—Треба щось з ним вирішити.Бо він нам до дівчиська добратися на дасть,—пролунав голос Айріна, їхнього ватажка.Той був найжорстокішим та найрозумнішим з їхньої компанії.
—Але як?Повелителю, кажіть,—спитався Руй, його очі загорілися небезпечним вогнем.
—Я вже знаю як.Якщо ми продемонструємо, що є небезпека для рудого людського дівчиська ..Він сам до нас піде,щоб знизити загрозу для неї.,—сказав їхній лідер, почісуючи бороду та придумуючи яким чином їм це краще всього провернути.
Зрештою Айрін ледь помітно кивнув і павуки почали займати свої позиції.Вони зрозуміли  задум свого лідера.
Тим часом Мар'яна уважно дивилася на свого партнера по танцю.Починаючи з обличчя, закінчуючи одягом.
—"Стоп.Стоп..на його пальці перстень один в один регалія з торгів..",—помітила вона, розглядаючи перстень на пальці сина Старійшини у вигляді дракона з червоним камінцем, мабуть,рубіном в очах.—"Хм..Цікаво звісно...Але вигоди в тому, щоб видавати, що я це знаю ніякої не має."
—Я вас раніше не бачив,—сказав син Верховного Старійшини ,—Навіть не знаю як я міг упустити таку красуню.
—"О боги...Як би це чула Ольга вона би верещала: «Господи який крінж» і не змогла би не почати нести ахінею",—Мар'яна зрештою обрала стратегію мовчання.І ніяк не прореагувала на цей заїжджений комплімент,вона думала як гарно і елегантно викрасти регалію драконів прямо з пальця її власника.Той здивовано дивився на неї,не розуміючи чого його схема не працює.
Тим часом Оля і Лойд вже придумали план.
—«Так..План ми вже придумали".—подумала Ольга,—"Лишилося лише його реалізувати".
Тільки ось їхньому плану не судилося збутися.Адже павуки вже почали плести свою павутину.
—Шановні, ви ж теж помітили, що тут стає все жаркіше,—підійшов до них Шерун, звертаючись до обох.—Наш лідер пропонує нам об'єднатися,щоб вижити в цьому царстві інтриг та етикету.
—Пропозиція непогана,—відповів Лойд, трохи призадумавшись.Він звісно знав, що тут довіряти нікому не варто, але виживання його компаньйонів було на даний момент на першому місті.Тим більше хлопець подумав ,що як щось піде не так, то він завжди встигне повернути час назад.Він вже встиг призабути про той феномен з його магією, що стався місяць тому...
—Нам зараз начхати на регалії, своя шкура ,знаєте ,дорожче...—продовжив Шерун.
Оля ж мовчала.Вона активно намагалася зрозуміти чому їй не подобається ця пропозиція.
—"Так...Вони підійшли до нас двох...З усієї гоп-компанії,що тут зібралася.
Чому саме ми?Тому,що в мене на руках кілька демонічних регалій, якими я досі не розумію як користуватися і бо я слабке звено тут?
Чи вони помітили, що ми не пили отруєного вина і що ну неманіяк, якого вони сприймають за демона, може користуватися магією?",—активно обдумувала ситуацію Ольга,розглядаючи павука.—"При будь-якому розкладі союз мав би бути вигідним.Але чому тоді мені здається, що тут щось не так."
—А чому ваш лідер не підійшов сам?Мені здавалося такі пропозиції мали би обговорюватися між лідерами групок.—зрештою спитала вона, дивлячись Шерунові на перенісся.
Дівчина не любила дивитися комусь прямо в очі , а оскільки це часто це сприймали за прояв брехні, тому Олі доводилося викручуватися і дивитися на перенісся людям або демонам.
—Він вже готує нам усім гарний відступ..
Але через те, що є імовірність того, що доведеться битися,то наш лідер сумнівається, що пані Хельга зможе битися з такою кількістю демонів на рівних...
Особливо враховуючи той факт, що вона не має магії.—сказав Шерун.
—Це логічно.—відповів йому маг.
—"Хм..ну за то я мозок їм можу винести...А ви такого не вмієте..Ну і я як відволікаючий фактор класна",—подумала Ольга,—"Але може дійсно мені краще спостерігати за цим дійством?Якщо доведеться битися, то я не зовсім хороший боєць.Мене Мар'яна намагалася навчити тому, як застосовувати віяло як зброю..Ну але віяло проти магії драконів..програє. 
Та і Лойд зрештою знає що робить...Він ж ну..багато років працював на орден хранителів..Я сумніваюся, що от ну його так легко можна надурити."
—Я даю вам кілька хвилин на подумати та прийняти рішення,—промовив Шерун,перед тим як лишаючи цих двох наодинці,—Якщо ви згодні, то нехай ось цей ось добродій підійде до нас...Ми обговоримо з ним усе.Це буквально хвилин на пʼять.Потім ми повернемося і виконаємо наш план.
Щойно демон відійшов подалі Оля спитала:
—"Ти дійсно хочеш союзу з ними?Бо я щось не дуже їм довіряю.Це щось з області, як довіряти коту і лишати на кухонному столі м'ясо."
—Мені здається, що на даний момент це єдиний вихід,—відповів Лойд.
—Добре.Тоді довіримося їм,—сказала Ольга.
Маг кивнув і пішов до Шеруна.Він та павуки за кілька хвилин вийшли з зали кудись.
Оля стояла чекаючи на те, коли повернеться Лойд.
Вона дивилася на великий годинник, на ньому були  дещо дивні позначення часу.Дівчині не сильно хотілося згадувати що яка закарлючка означає, тому Ольга обережно, не помітно підняла довгий рукав своєї сукні, дивлячись на своєму фітнес браслеті скільки часу приблизно пройшло.
—Так.Зараз перша ночі рівно.Вже пройшло хвилин п'ять мінімум з того часу як він пішов.
Якщо він не повернеться ще через п'ять-сім хвилин, то...треба буде пробратися до Мари і повідомити їй,—подумала Оля,опускаючи назад рукав та приховуючи фітнес браслет.
Тим часом Мар'яна встигла дотанцювати один танець з сином Верховного Старійшини.Вона вирішила до кінця грати свою роль, не знаючи, що Лойд пішов з павуками і що її подруга лишилася сама.
—"Так.Цей индик зацікавлений, цим треба скористатися,щоб виманити якось регалію драконів і втікати з моєю командою.Красти буде надто з мого боку..Та і можна попастися.А от якщо він добровільно подарує її мені, то...Тут вже не прикопаєшся...Навіть в кодексі драконів написано, що подарунки не можна забирати силою або вбивати їхнього власника,щоб забрати ту річ, що демон подарував і різко передумав.",—думала собі Мара.—"Враховуючи, що їхній етикет працює і на них самих,наче клятва у нас, магів.То..."
Син старійшини тим часом розглядав Мар'яну.Думки про цю незнайомку, заставляли його кров в жилах бурлити ще сильніше.
—"Як мені зацікавити її?—думав він.
Мар'яна ж грала свою роль, дівчини, якій не цікаво це все.
Тим часом Ольга простояла ще сім хвилин, і вже майже підійшла до своєї подруги, але жест Мари, яка помітила це, зроблений поспіхом спинив її.
Колись ще на самому початку їхньої дружби Мар'яна розробила спеціальну мову жестів суто під них.І цей жест означав :«не втручайся в жодному разі.»
Олі не лишалося нічого іншого як взяти собі вино та повернутися назад.Щоб ніхто навіть не подумав про їхній зв'язок.Адже їй здавалося, що Мара грає роль однієї з драконів.А це було би доволі підозрілим якби до неї підійшла Оля і  по пані-братськи сказала:«Мара, в нас тут неприємність».
Адже  не всі дракони бачили з ким прийшла  на бал Мар'яна і дійсно могли її вважати за свою.А якби викрилося, що Мара з компанії Олі, то це би завадило її діям.
Зрештою, крутячи бокал Ольга подумала:
—"Пощастило, що я взяла з срібла.Але пити все одно не буду.Там оно є щось схоже на фікус, полию його вином не помітно.І треба ще якось непомітно дістати талісман з під ремінця до фітнес браслета і дізнатися, що з цим клятим неманіяком....Казала ж йому,що цим демонам віри немає."
Оля обережно , роблячи вигляд, що знервовано теребить рукав сукні,здерла фітнес браслет з руки.Їй пощастило, що ремінець її браслета був настільки старим, що розламався сам.
Кілька талісманів, що перед цією пригодою дав їй Лойд були в її руках.
Оля кинула швидкий погляд у бік.
—Наче ніхто не дивиться.Треба негайно використовувати його..
Ну і який з вас мені обрати?Я ж в рунах, як хряк в апельсинах.Тобто ніяк.",—подумала вона ,але зрештою обрала перший ліпший і сказала:
—"Знайди мені його.Негайно."
Талісман розчинився в її руках.
—"Що за ..?"—подумки лише встигла виразити своє здивування Оля, коли перемістилася з бальної зали на невідоме їй місце.—"А поближче ви поговорити не могли?"
Дівчина уважно оглядала місцевість.Перед нею був темний ліс з купою розкиданої по всьому периметру сяючої сріблом павутини.
—"Значить це царство павуків.",—зразу подумки склала два плюс два Ольга,—"Але де цей чортовий неманіяк?І ці диким псом вилюблені павуки?"
Пройшовши трохи далі вона почула голоси:
—"Треба його вбити."
—"Так нецікаво.Давайте по спостерігаємо далі...І викличемо ще гірші спогади з його пам'яті."
—"А може дарма ми все це затіяли?"
—"Смієш сумніватися в моїх наказах,Шерун"
—"Ні.Лідере, вибачте.Сказав не подумавши.."
Ольга швидко задрала сукню та дістала віяло ,яке було прикріплене до портупеї.
Таким способом взяти з собою зброю Олі запропонувала Мар'яна.
Віяло миттєво стало металевим, вкотре вже нагадуючи дівчині китайські бойові віяла.
—"Так.Головне їх шокувати. А поки вони в стані шоку, треба буде щось зробити з ними",—планувала Ольга, підходячи ще ближче і ближче.
Як виявилося талісман її перемістив так, що павуки стояли спинами до неї.
Тому коли хтось поставив  Айріну руку на плече, то той дуже здивувався.
—Слава Ісусу Христу, шановні.—пролунав з-за спини огидний голос рудого дівчиська.
—Га?,—обернулися демони павуки.Айрін відступив на крок в бік.
Ольга нарешті побачила свого союзника.Той лежав,здавалося, непритомний.Довкола нього були силуети.Дівчина спочатку подумала,що це вже тіні зовсім з котушок злетіли, але це були не тіні.Ці силуети швидше нагадали їй щось схоже на голограми.
—«А щоб вас..Чорти побрали. А я ж знала.
Але це ж як вони змогли його перемогти?
Не важливо.Треба закріпити ефект шоку у павучків.Поки вони і зі мною таке не зробили.»—подумала Оля, моментально зосередившись на ворогах і максимально нахабним та впевненим голосом сказавши:
—«НЕшановні, павуки.Я даю вам останнє китайське попередження.Або ви йдете звідси геть або я...не ручаюся за наслідки.»
—Це ми ще подивимося.—злобно посміхнувся Айрін , стискаючи якийсь предмет в руці, що спалахнув сріблом.
Оля відчула рівно на секунду, як щось порпається в її спогадах.
І перш ніж павуки встигли хоч щось зробити вона промовила:
—"Ну і що ви в мене в голові порпаєтеся, наче  по смітнику вишукуєте щось?Шукаєте якісь негативні спогади?В мене їх немає...
Хоча нє є один.
Вчора Мар'яна доїла мою улюблену шоколадку.
А ну і ще є сумні моменти з китайських романів?Будете мені зачитувати щось звідти?Я вам пропоную почати з ерхи."
Павуки подивилися ще більш шоковано на неї.Здається, їхня магія не могла подіяти на мозок Ольги.
Айрін ще раз стис регалію павуків.Світло засяяло, але нічого не відбулося.
—Я даю вам шанс втекти звідси.Рахую до трьох,—сказала вона.—Раз.
Павуки навіть бровою не повели, вони знервовано дивилися на сережку, що стискав в руці Айрін.Через те, що у павуків сережки вважалися суто жіночою прикрасою він не мав проколів у вухах та не міг носити регалію на собі.
—Два.— холодно сказала Оля, обмахуючись віялом,яке знову змінило свою подобу на звичайне чорне віяло ,та спостерігаючи як один з павуків намагався кинутися на неї з мечем.
Різко віяло стало тяжчим, налилося металом і дівчина ним вдарила цілячись в зап'ясток Руя.
Меч та шматок 
руки демона впали на землю.
Дівчина завдяки тому, що колись була однією з тих, кого в її школі  обзивали ботаніками, знала багато різних дисциплін.І навіть базову анатомію людини вивчила.
Шерун дійсно призадумався щодо того, що ,здається, треба тікати, бо ця дівчина стала становити загрозу.
Айрін досі дивився на регалію і не міг зрозуміти чому воно не діє.
—Три,— промовила Ольга, віяло в її руках затремтіло.Дівчина махнула ним, зверху до низу, розрізаючи простір, відчуваючи дикий біль по всьому тілу.Біль був настільки сильним, що на секунду їй захотілося вмерти, аби лише не відчувати його.
Рівно за секунду всю місцину заполонила темрява.Десятки тіней з'явилися ,наче, нізвідки.
Оля сказала:
—"bon appetit"
Після цих слів Очі тіней запалали червоним, вони облизнувшись накинулися на павуків.
Дівчина перестала відчувати біль, щойно тіні доторкнулися до демонів.
Ще секунда і все.Від демонів лишилися лише сережка та браслет, які якась з тіней кинула в бік Ольги, смачно відригнувши.
—Дякую,—зробила реверанс вона,але подряпала до крові об щось руку.
Тоді дівчина оглянула свою сукню.А вона змінила своє забарвлення, наче хамелеон , з зеленого на фіолетовий, та стала повністю заповнена металевими прикрасами, гострими як лезо меча.
—Ви мені звісно вибачте, але мені доведеться їх зняти.А то ще поки його тащити буду, то подряпаю випадково,—вибачилася вона, обережно знімаючи їх з сукні, під вдоволене бурмотіння тіней.
Тим було, здається, все одно на те, що Ольга зараз говорила.Вони були надто радісні такій вечері.