Розділ 9 або доброго ранку, Ольго.

Фокус сюжету повертається до головної героїні:)Ура.Нарешті дочекалися.(Хто не чекав...то I'm so sorry)

—"Так...Я вдома?Значить Мара і Неманіяк таки прийшли за мною...Ясно",—перше,що 

промайнуло в голові у Ольги, щойно дівчина прийшла до тями і зрозуміла де вона знаходиться,—"Господи...як же нудно лежати."

Оля спробувала підвестися з ліжка, але дивна слабкість в усьому тілі заставила її лягти назад.

—Не варто вставати.Портал в царство тіней забрав багато твоїх сил.Хоча частиною енергії я поділився з тобою, але все одно краще відпочинь.—почувся голос Лойда.Той сидів на кріслі і читав якусь з книжок з домашньої бібліотеки дівчини.

—"Значить таки мені не приснилося те, що я їх викликала.Але...я їм обіцяла якогось злого демона згодувати і не виконала обіцянку..

Фу мені",—подумала Оля,—"Стоп.А хто закрив тоді портал до тіней?Він чи Мара?Когось з них послухалися тіні?...Це як взагалі?Хоча наплювати на це.Потім розберуся."

—Добре.Не вставати так не вставати,—сказала Ольга,—А раз вже так, то , будь ласка, дай мені якусь книжку,щоб я тут від нудьги не здохла.

—Яку саме?—уточнив він.

—Будь-яку з полички зліва.Але тільки не релігійну.Мені вже вони надоїли... я за вчора вже начиталася.—відповіла Оля, приблизно пригадуючи які книжки в неї валяються на лівій поличці.

—Ось ця підійде?—спитався хлопець, простягаючи їй книжку з зображеними на обкладинці двома довговолосими чоловіками та в давньокитайському вбранні.

—Піде.—відповіла вона, забираючи собі книгу.

Хвилин десь з двадцять Ольга спокійно і майже адекватно читала, інколи стиха коментуючи сюжет книжки. 

Але трохи згодом дівчина розсміялася і вирішила поділитися смішним моментом книги з своєю подругою, яка такий гумор полюбляла:

—"Маро, я тобі мушу дещо показати...Ти мені скажеш де ти ще таке бачила"

Але коли її подруга не відгукнулася , то Ольга спитала:

—"Слухай.А де вона?"

—Досі в царстві сорок.Договорить з своїм новим знайомим і я її заберу.Бо це вже по сотому колу одне і те ж саме... —почав вже пояснювати Лойд.

—Чекай...Чекай...Ти що її лишив на одинці з якимось демоном?—перебила його Оля.

—Не переживай.В нашому випадку треба переживати за демона, а не за неї.—відповів він

Ольга промовчала , подумавши:

—"Знав би ти,шановний, наскільки ти мене зараз дратуєш...От чому не можна було дочекатися на те поки вона договорить з тим чуваком?"

—Та що у вас тут?.— різко пролунав голос Мар'яни ззаду.

—Фух.Хвала Богу ти тут.—зраділа Оля , вже перестаючи сердитися на хлопця.

Вся увага Ольги була зосереджена на її подрузі.Зрештою зрозумівши, що з Мар'яною все гаразд дівчина мовчки сіла чекати на пояснення від неї.

—Олю, це повний кабздець...—промовила Мар'яна

Лойд просто мовчки читав, він і так приблизно здогадувався, до розповість Мара.Тому і не вбачав сенсу говорити або коментувати.

—Розказуй.—відповіла Ольга, в її інтонації читалася щира зацікавленість .

Мар'яна перерозповіла всі свої пригоди , а потім сказала:

— "От якого дідька так завжди?

Мені спочатку довелося Крясиля заспокоювати , що я, на жаль, вже доволі довго дух і що між нами нічого не вийде...

Ну і я йому на руці наворожила, що його чекає прекрасна доля і дівчина..Ну загалом ось такі ось в мене були пригоди."

Оля довго мовчала, обдумуючи все те, що розповіла Мара.

Лойд теж не коментував нічого, він в принципі не знав що казати...На його думку було правильним пояснити демону чи людині чому нічого не вийде.Принаймні набагато правильнішим за те, щоб втекти кудись і ігнорувати проблему.

—Та це капець якийсь...Чого до тебе ті демони так липнуть?,—зрештою прокоментувала Ольга.

—Та сама не знаю. Дістали вже, якщо чесно.—відповіла Мара.

—А в мене є одна теорія.—зрештою приєднався до діалогу Лойд.

—І яка ж?—одночасно спиталися дівчата.

—Протилежності притягуються.Ти маєш божественне походження, вони демони..Тут ,мені здається,все як у фізиці.—висловив свою думку він

—Хм..А я думала в них такий дурний типаж...Але те, що ти говориш теж може бути.—призадумалася Мара, перш ніж відповісти.

Вона майже не сердилася за те, що він її лишив в царстві сорок.По перше, бо Мара не вміла довго сердитися по несерйозних, на її думку, справах, та і ,по друге, вона вже випустила весь свій гнів ще до того.

—"Хм..А я не зовсім згодна.На мою думку ,як людини, що закінчила екстерном технічний університет почуття і фізика штука несумісна",—подумала Оля, говорити чи обговорювати свою думку вона вже не мала сил і знову вмостилася на ліжку зручніше, майже не вслухаючись в діалог цих двох та знову повертаючися до книжки.

—"Ех, я щось надто втомлена, щоб з ними спілкуватися...

Так ще й так ми і нічого корисного не дізналися...і регалію сорок не здобули...

Хоча хвала Богу, що не вийшла заміж за того...як його там?Ну цього повелителя сорок ",—повністю занурилася в свої думки вона.

Звук дзвінка в двері повернув Ольгу з її думок в реальність.

—Треба піти подивитися хто це.—сказала вона.—Шкода,що в нас не поставили камери в під'їзді.

—Я подивлюся, не переживай.—відповів Лойд і вийшов з кімнати.

—Ок.—сказала у відповідь Оля.

Мара просто кивнула і всілася на край ліжка Ольги.

Не встигли дівчата ані словом перемовитися , а він повернувся, тримаючи в руках якийсь конверт .

На конверті дівчина встигла розгледіти печатку у вигляді дракона,що змінював свою позу.

Оля подумала:

—"Здається це лист від демонів-драконів...Вони цю фішку в Гаррі Поттера сперли?Тільки там картинки рухалися, а тут печатки...Ніякої оригінальності у цих демонів не має...Мабуть, ще й щось пишуть занудне, якісь погрози чи ще щось таке...

А взагалі хіба вони можуть в світ людей потрапляти?

Мар'яна колись мені щось там пояснювала за демонів мого світу і що їхня взаємодія з людьми дуже сильно обмежена волею якогось там пана Війліна.