Розділ 5 або в гостях у сорок

Хлопець просто хмикнув і пішов у вітальню, не бажаючи спостерігати за тим, як дівчина-дух вкотре за день читає книжку й ігнорує все.

  Мар'яна ж так і сиділа, гортаючи сторінки, і, вочевидь, не мала настрою на балачки. Це вже давно не дивувало Ольгу, адже схожі ситуації з її подругою траплялися безліч разів. Мара завжди сідала читати, у будь-якій ситуації вона могла знайти час, щоб розслабитися.

—" Ай… піду я теж чимось корисним займатися… а то до другого пришестя так можна чекати на Мару", — зрештою подумала собі Оля, виходячи з кухні до своєї кімнати.

  Весь залишок вечора дівчина сиділа на ліжку і намагалася завчити напам’ять «Старий завіт»

повністю, але зрештою на сімдесят п’ятому псалмі вона послала цю затію до хряка, вирішивши, що її знань з християнської етики достатньо, щоб винести мозок кому завгодно :починаючи демонами, закінчуючи "неманіяком".

  Ольга сама й не помітила, що задрімала, тримаючи в руках «Старий завіт». Це не було б так смішно, якби вона не збиралася йти в одне з царств демонів за їхнім артефактом.

—" До хряка… вже десята ранку… а я досі в ліжку валяюся… а мала би вже збиратися до сорок", — подумки пробурчала Оля, дивлячись на дисплей телефону.

Швидко одягнувшись, почистивши зуби й абияк причесавшись, вона постукала у двері вітальні.

— Доброго ранку, — вийшов з кімнати Лойд.

— І тобі теж, — відповіла Ольга. — Слухай, а Мар’яні ти ще не встиг розповісти, куди й навіщо ми сьогодні йдемо?

— Та коли… Вона весь час щось читає і не бажає нікого слухати, — сказав він.

— Та до хряка… — пробурчала дівчина. — Хоча логічно, що в неї знову режим інтроверта увімкнувся, адже вона майже місяць була надзвичайно активною й товариською.

— Але все одно без неї ми не підемо, — наголосив Лойд.

— Та то ясно, — сказала Оля і подумала:

— "Так, ну я б з цим неманіяком наодинці в якомусь царстві демонів опинитися не хотіла… тому, будь ласочка, хай Мар’яна вислухає мене нормально."

Після цих думок Ольга пішла на кухню до подруги і стала над нею, як ще зовсім недавно тітка Катя стояла над дзеркалом.

— Ти мені застуєш світло… Я хочу дочитати цю книжку спокійно, — сказала Мара.

— Я знаю. Але тут така ситуація, що вчора розламалася, упавши, регалія демонів-сорок. От ми й хочемо піти подивитися в їхнє царство… — почала пояснювати Оля.

— І дай вгадаю без мене ти йти не хочеш, — відповіла вона.

— Так, — кивнула Ольга.

— Та за що це все мені… — тихо промовила Мар’яна, відкладаючи книжку. — Ай… добре, йдемо. Але перед тим хоч щось поїж… А то я тебе знаю.

  Дівчина задоволено посміхнулася, нашвидкуруч зробила пару бутербродів, з’їла їх і вже була  готова до будь-яких пригод.

   Щойно Оля доїла, Мара взяла талісман та покликала Лойда, сказавши:

— "Все. Ми можемо йти до сорок."

— Ок, — відповів він, клацнувши пальцями, а згодом тихо уточнив:

— "Якщо що, я зміню нашу ауру на демонічну й одяг теж, щоб нас ідентифікували як демонів."

      Щойно він це промовив, компанія опинилася в царстві демонів-сорок.

Ольга миттєво почала розглядати, що в ній змінилося, вирішивши, що царство сорок не настільки важливе, як зміна її одягу.

Сині джинси й шкіряна куртка, що були на ній, змінилися на довгу чорно-білу сукню і чорний плащ із купою металевих деталей та з каптуром. І ще в себе на голові дівчина намацала пару пір’їн.

— "Ну, ніби зручно. Але все одно, матінку твою за ногу… От якого хряка ти мені мої джинси з кишенями, в яких зберігається ціла купа дуже потрібного мені хламу, міняєш на сукню? Але смак у тебе є… І спасибі, що хоча б сумку мою залишив на місці", — прореагувала вона на ці зміни.

Зрештою дівчина вирішила подивитися, як змінилися її союзники.

Мар’яна була в чорному плащі, застібнутому на всі ґудзики, з каптуром натягнутим настільки, що прикривав більшу частину її обличчя. Її довге русяво-золотисте волосся почорніло й було зібране у косу. Вона трималася настільки елегантно, що Ольга й сама розправила плечі.

—"Ну з Мар'яною то все ясно, вона завжди класно виглядає... А от неманіяк наш, як виглядає, цікаво",—подумала Оля і кинула швидкий погляд на хлопця. Лойд ж був також у чорному. Довгий темний плащ, чорна сорочка і чорні штани. Також у цьому демонічному образі він мав сережку.

—"А так йому пасує більше... Темний гарно відтіняє світле волосся...",—подумки підсумувала Ольга, намагаючись не сильно відкрито розглядати його,—"І взагалі демонічна аура йому пасує набагато більше. От і наша ще стара, як світ, теорія з Мар'яною, що хлопці виглядають більше привабливіше з аурою лиходіїв, підтвердилася..."

Зрештою дівчина перемкнула свою увагу з "неманіяка" на місто демонів-сорок.

Там було гучно, наче на звичайному ринку... Гігантська кількість будівель у стилях, що зовсім не поєднувалися між собою, купа прилавків виставлена посеред міста. Демони, що ходили містом, були одягнені теж у чорно-біле вбрання, обвішані прикрасами, наче ялинка на зимові свята, та торгувалися за прилавками.

А на міській площі танцювали дівчата в прекрасному напівпрозорому вбранні.

  Ольга на пару секунд зупинилася, розглядаючи їх. Дівчата дійсно були майстринями своєї справи. І дівчина навіть подумала:

—"Я сумніваюся, що змогла би відтворити цей танець... Тобто я би взагалі не змогла, адже тринадцять років перерви в танцях і взагалі я танцювала танці іншого типу... Але Боже, як же це круто",—занурилася у свої думки Оля, намагаючись запам'ятати рухи танцівниць.  

     Музика пролунала ще гучніше, і дівчата затанцювали ще інтенсивніше.

—"Ну от, мені тут подобається... В змій я була недовго, і то в мене там була неприємна історія з Селіною... А в вовків я була вже тоді, коли їх царство Селіна вже знищила і був лише палац. Ну а зараз тут хоча б цікаво зі сторони виглядає",—подумала Оля.

Хтось у натовпі на площі шарпнув за руку Ольгу. Дівчина була настільки захоплена танцем, що ніяк не прореагувала, навіть не помітивши, що над нею хтось стоїть із ножем. Відстань між ножем і її тілом зменшувалася щосекунди. Коли ніж був вже за кілька міліметрів від неї, він розлетівся на дрібні шматки металу. Демон різко щез, наче його тут ніколи й не було.