Розділ 4 або якого хряка?

—" Я ж просто збиралася в туалет, "— бурчала подумки Оля, навшпиньках повертаючись з туалету до своєї кімнати.

Після випадково підслуханої розмови в думках дівчини був справжнісінький балаган.

— "Так, значить пророцтво насправді було брехнею... І що взагалі, ні хряка я не обрана. І що я була, вочевидь, вибрана суто тому, що на мене навіть моїм рідним батькам начхати", — занурилася в рій думок вона.

Перед її очима пронеслися події з дитинства.

Восьмирічна Ольга порпалася по бабусиному велетенському малиннику, вишукуючи все нові й нові ягідки. Перед конкурсом її заставляли дотримуватися суворої дієти, тому зараз дівчинка могла нарешті поласувати вдосталь. Її дитячий мозок навіть не міг уявити, які плани мали батьки.

—"Принесу мамі. Вона любить малину", — думала вона, складаючи найкрасивіші ягідки до чашки.

— Вона нас розчарувала. Ну як можна було зайняти друге місце на конкурсі з танців? — холодно сказав її батько.

Мама просто мовчала, дивлячись на траву, наче там лежав якийсь скарб.

— І ви тому лишаєте її на мене? — спитала баба Люда.

— Так, — відповів він.

— Не переживай, я тобі ще кращу доньку народжу. Та тебе не розчарує, — на виході вже почала втішати свого чоловіка мама Ольги.

—" Мда... Вочевидь, я мала би більше приділяти часу не викладанню в університеті, а дітям. Може би не виросли такими сволотами... І свою дитину би на штани не поміняли, "— мовчки дивилася на те, як закривається хвіртка бабця. Казати чи доказувати щось ні своїй дочці, ні її чоловіку не було сенсу. Тому жінка махнула рукою і пішла до хати варити обід.

Ольга почула ревіння мотора за парканом. Вона залишила чашку з малиною десь на траві й миттю побігла до хвіртки.

— Я хочу з вами! — крикнула Оля. — Мамо! Тату!

Автомобіль поїхав, не зважаючи на крики дівчинки, лишаючи за собою сліди пилюки.

Ольга, сама не розуміючи нащо, відкрила хвіртку й чкурнула за машиною.

Дача баби Люди знаходилася майже наприкінці села, між поворотом на лісосмугу і справжнім густим лісом. Звернеш не туди — заблукаєш надовго. Багато хто казав, що цей ліс і справді був ще тим згубним місцем.

Машина виїхала на роздоріжжя і звернула набагато швидше, ніж туди добігла Оля.

— Тут два повороти... І куди вони поїхали? О, точно! — вирішила полічити лічилкою дорогу до батьків Ольга:

—«Тікав заєць через міст.

Довгі вуха, куций хвіст,

А ти далі не тікай,

рахувати починай:

раз, два, три — вийди ти.»

На слові "ти" її палець опинився в стороні лісу, і дівчинка, ледве дихаючи, вже побігла туди.

Сил бігти далеко в Олі не було, зрештою вона була лише дитиною. Тому вона зупинилася. І лише тоді помітила, що ліс був не зовсім звичайним.

У лісі було надто тихо, неприродно тихо. Не було чути ані співу птахів, ані шелесту листя дерев. Лише тяжке, виснажене дихання дівчинки лунало, здавалося, на весь ліс.

Якщо в бабусі на дачі сонце сяяло дуже яскраво, то тут сонячне світло ледь-ледь просочувалося крізь гілки дерев, створюючи дивні темні плями на землі.

Аж раптом з-за одного з дерев вийшло щось. Щось, що Ольга не могла класифікувати ані як людину, ані як тварину. Воно було надто незрозумілим і дивним для мозку ще зовсім маленької дівчинки. Теперішня Ольга б сказала, що це один з найнижчих видів демонів, які є по всіх демонічних царствах. Але що ж могла знати тодішня вона?

— Що це таке? — вигукнула вона, інстинктивно почавши відходити назад.

Створіння встало на чотири лапи, завило страшним охриплим голосом і погналося за нею.

Оля рванула в бік, але пробігши кілька метрів перечепилася через коріння й покотилася по дорозі, наче Колобок з казки, яку вона так любила. Демон побіг за нею.

— Ой! — зойкнула вона, врізавшись у щось, що було зіткане з пітьми.

Очі цих створінь загорілися червоним кольором, а "зубаста посмішка" нагадала дівчинці злого на вигляд, але доброго в душі Рекса, пса баби Зіни.

— "А цікаво, їм вистачить от усім, щоб наїстися однієї мене?" — задалася дурним питанням подумки Ольга, спостерігаючи, як тіні підходять до неї.

Аж раптом тіні, зіткані з темряви, ринулися в бік, наче зграя голодних вовків, зжираючи демона. А згодом щезли, лишаючи як доказ свого існування віяло.

—"Ех..воно впринципі і не дивно чому я попервах не вірила в ніякі пророцтва щодо того, що я наступна обрана і що я можу зібрати всі демонічні символи влади і стати повелителькою демонів?Хоча тут і так очевидно, що це брехня..Адже ну як може бути обраною людина на яку байдуже було навіть її батькам?Але я тоді ж погодилася, щоб від мене відчепилася Мар'яна...Ну і перша наша спільна мандрівка майже пройшла вдало, а потім мене ледве не прибила Селіна.Ну і сьогоднішня вилазка того накрилася мідним тазом,якби мені не пощастило і взагалі...Я наробила дурниць...І навіть не подумала про це тоді.. ",— мовчки теребила в руках ковдру,бажаючи себе заспокоїти, напівлежачи Оля,—"Ну і так ясно,що мене, вочевидь, ці Серафим та Кіндрат вибрали суто як створіння яке однозначно все запоре і можна буде лишити знову Мар'яну на службі в Ордені на невідомо скільки років....Адже за контрактом який вона з ними уклала , то хоча б одна поразка з її боку дорівнює ще тисячі років праці на Орден.

А от якщо не запоре, то звинуватимо в зраді Мару та пришлемо вбивцю..Але от і тут все пішло не так...

.І бонусом звинувачувати ні Мар'яну, ані Лойда я не смію.Перша не знала, другий не мав часу мені сказати через мою ж поведінку і через те, що тут весь час щось відбувалося...Ех...

Тут якщо когось ненавидіти і звинувачувати то це мене бо я дурна.

І Серафима і Кіндрата, бо вони скотиняки рідкісні"

Ольга дуже довго вовтузилася по ліжку, перш ніж її знову зморив сон.

На ранок, прокинувшись, Оля ще півгодини лежала і робила вигляд, що вирішує справу життя і смерті. Насправді ж просто проходила квест в онлайн-грі.