Розділ три або гра сервізів

Дисклеймер: Всі персонажі — вигадані, будь-яка схожість з реальними людьми випадкова. Тітка Катя — це збірний образ, який не має на меті когось образити. (Навіть якщо ви любите сервізи, як і вона)

У цьому розділі присутні:

Сервізні війни, 

Богдани (павуки), 

Робот-пилосос Славік, 

Дух, що читає романи,

І інший неконтрольований абсурд.

Якщо ви дочитаєте до кінця і не кинете капцем в авторку –значить ви в темі.

—" Дім, мій рідний дім. Все... До завтра відпочиваю і взагалі ніяких демонів та інших осіб", — подумала Ольга, нарешті опинившись у своїй квартирі.

Килимок з написом "нехай щастить" був зсунутий убік настільки, що було видно шматок пентаграми, колись намальованої нею.

— Навіщо ти намалювала пентаграму? — поцікавився Лойд. 

— Щоб ти спитав, — відповіла Оля, скидаючи куртку на вішак. 

— А якщо серйозно? — все ще бажав конкретики він.

 — Це оберіг від її тітки Каті, — пояснила Мар'яна. 

— Воно не так працює, — сказав хлопець, розглядаючи "оберіг". 

— За те він є, — сказала, як відрізала Ольга, подумавши: 

— "От чого ти причепився до тої пентаграми? От яка тобі різниця, як вона працює? Вона є — і на тому дякуємо."

Мар'яна, закотивши очі, вочевидь, не витримавши цих двох, пройшла крізь стіну до іншої кімнати.

Раптом з-за коридору вигулькнув робот-пилосос із характерним: "біп-біп" і почав їздити туди-сюди, імітуючи прибирання.

— Славік, ще й ти тут, — пробурчала собі під ніс вона.

 — Ти назвала робота-пилососа Славіком? — здивувався Лойд. — А чому би і ні? Я його зібрала. Я його і називаю як хочу, — максимально серйозною інтонацією сказала Оля,— Так, все. Я втомилася. З усіма іншими жителями цієї квартири тебе познайомить Мар'яна.

Сказавши це, вона відчинила двері до своєї кімнати, поставила телефон на зарядку і вляглася на ліжко в брудних штанях.

— "Як добре, що можна скинути це на Мару. Бо мені лінь пояснювати мій побут. Най от там вони розбираються", — занурилася в свої думки вона, розглядаючи купу плакатів, що висіли в неї на стінах.

Поки Оля собі валялася на ліжку і робила вигляд, що нежива ,щоб, не дай Боже, її хтось не покликав щось робити, тим часом Мар'яна таки вирішила з честю і гідністю духа розповісти, що, де і як є в цьому домі.

— Так що ж, екскурсія квартирою Ольги, — з'явилася наче нізвідки Мар'яна і повела до кімнати ліворуч, відкриваючи двері. — Тут у нас тераріуми з Богданами. І вітальня за сумісництвом.

— З ким? — подумавши, що він не розчув, спитався Лойд. 

— З Богданами, себто з павуками. Найсимпатичніший, особисто мені, — це Богдан номер три. Бо він ні разу не тікав з тераріуму, поки їх годували, — пояснила Мара.

— Навіщо їй павуки? Це як домашні улюбленці, чи?.. — він вперто намагався знайти якийсь сенс в утримуванні павуків-птахоїдів у себе в квартирі. 

— О Боги. Ти досі тут логіку шукаєш? Логіки немає, — відповіла вона. 

— Має бути хоча б якийсь зачаток здорового глузду в неї, — все ще надіявся Лойд. 

— Ну, успіху в пошуках, — з іронією в голосі промовила Мар'яна і, вочевидь вже знущаючись, продовжила:

 — Пішли, на кухні покажу тобі чайного гриба Валєру. І на балконі ще є його колега, але він червивий.

— Нащо? — запитав він. 

— Не знаю. Ну може тобі гриби цікаві? — спитала у відповідь Мар'яна. 

— Ні, — відповів хлопець.

 — От значить, не треба мій і твій час на цю дурість тратити. Сиди собі, читай щось... за Богданами спостерігай. Бо вони, кажуть, підступні і дуже розумні, — ледь не сміючись сказала Мара.

Лойд осудливо подивився на Мар'яну.

 — Та досить вже на мене так дивитися. Я слова Ольги цитую, — прореагувала вона. 

— Воно і видно, — сказав він, розглядаючи п’ять тераріумів, на кожному з яких були наліпки з нагадуванням, коли саме їх треба годувати.

Мар'яна, мабуть, вирішивши, що завершила екскурсію, пішла собі на кухню і сіла читати вже нову книжку. Цього разу на обкладинці було зображено трьох вампірів і одну жінку.

— "Ну і абсурд. Але, може, в неї є хоча б якась цікава література вдома?" — подумав Лойд, підійшовши до трьох височенних стелажів, на яких максимально неакуратно були розкладені книги. — "О... «Україна і її вклад у всесвітню історію». Враховуючи, що єдине, що мені казав пан Архип перед тим, як відправив сюди, — це те, що в цьому світі історія України пішла якось інакше, то хоча б почитаю, що тут є".

Щойно він всівся на дивані й відкрив книжку – у двері хтось подзвонив.

— Іду! — крикнула Ольга, вочевидь, виходячи зі своєї кімнати.

Почувся чийсь голос:

— Я за останнім сервізом баби Люди. У тебе ж ні друзів, ні мужика немає — нащо він тобі?

— Шановна пані Катерино, ви нормальна? Юридично це моя квартира, яку я отримала у спадок. Тому ідіть геть звідси, поки я добра й адекватна, — відповіла Оля напрочуд адекватно, подумавши:

—"Та ви знущаєтеся? Це мені карма за те, що я попросила "неманіяка"... тьху ти... Лойда... в її стилі відчинити портал чи що?"

Поки тітка Катя далі верзла якісь нісенітниці, що пояснювали, чому Ользі не треба цей сервіз, Мар'яна тихо пройшла крізь стіну до вітальні й сказала:

— Це та тітка, від якої Ольга робила пентаграму.

— Та я вже зрозумів, — відповів Лойд, не відволікаючись від книжки. — Абсурд продовжується.

— Та він і не закінчувався, то був антракт. Так, зачекай. Я зараз "Богданів" візьму... В мене є план, як її вигнати звідси, — посміхнулася, мабуть, щось задумавши, Мар'яна, дістаючи з тераріумів павуків.

— Пані Хельга на тебе погано впливає, — через кілька секунд прореагував він.

— Не називай її Хельгою... Вона ще не казала, що дозволяє це лише демонам? — Мара фиркнула, ставлячи" Богдана номер три" на стіл.

— Ні...? — здивувався вже вкотре за цей день Лойд.

— Ну слухай, спитаєшся в неї потім, а я план виконуватиму... Мені ще пульт від колонки треба поставити на стелаж у коридорі. А і, будь ласка, двері мені відкрий, — сказала Мар'яна.