Минуло кілька років. Сергій залишив роботу в коледжі — не через втрату роботи, а через те, що відчув, що настав час жити для себе і своєї родини. Ірина й він разом виховували сина, якого назвали Дмитром.
Їхній маленький дім наповнювався сміхом, щастям і теплом. Сергій, який колись був суворим фізруком, тепер був ніжним і дбайливим батьком.
Ірина дивилася на них і розуміла, що всі ті випробування — біль, страх, боротьба — зробили їх сильнішими.
Вони стояли поруч, тримаючись за руки, і дивилися в майбутнє, сповнені любові й надії.Ми це зробили, — тихо сказав Сергій, погладжуючи голову Дмитрика.
— Так, — посміхнулася Ірина. — І тепер у нас є справжня сім’я
.