Глава 7

Тінь і світло

Ранок був сірим і холодним. Ірина прокинулась із розбитим серцем і болем у тілі — вітчим знову повернувся додому п’яним і вдарив її. Синці темніли під шкірою, але вона швидко наклала щільний макіяж, щоб ніхто в коледжі не помітив.

Відчуваючи нудоту, вона ледве дотягнула до уроку фізкультури, де Сергій відразу помітив, що щось не так. Він підійшов, підтримав руку, коли вона раптом злегка похитнулася.

— Ірино, ти виглядаєш погано... Може, тобі краще відпочити? — тихо запитав він.

Вона зусиллям волі кивнула, але в душі все розривалося від страху і болю.Після уроку, коли вона пішла до шафки, Сергій випадково помітив у її сумці пляшечку з таблетками. Серце стислося від тривоги.

Ввечері вона надіслала йому повідомлення:

«Він був знову п’яний і вдарив мене. Я боюся…»

Сергій не міг більше мовчати. Наступного дня після занять він зібрав всю мужність і запросив Ірину на прогулянку в парк, де був тихий куточок біля озера.

Вони сиділи на лавці, і вона тихо розповідала про біль, страх і про те, як їй складно триматися.Сергій взяв її за руку, дивлячись в очі:

— Ти не одна. Я хочу бути поруч. Ти заслуговуєш на щастя.

Ірина заплакала, скинувши маску сили.

Він обережно нахилився і ніжно поцілував її в губи. Цей поцілунок був не просто пристрастю — це було зцілення, довіра, тепло.

Відчуваючи його підтримку, Ірина відчула, як вперше за довгий час у неї з’являється надія.

Пізніше вони повернулися до його квартири. Там, у тиші і спокої, Сергій обійняв її міцно. Їхній поцілунок став глибшим, пристраснішим, і вони віддалися почуттям, що вирували у серцях.