Він живий?

Марина бігла темними вулицями, намагаючись відсторонитися від жаху, який залишився позаду. Її ноги боліли, дихання було збите, але вона знала, що не може зупинятися. Та раптом з-за рогу виринули двоє чоловіків у чорному. Вони швидко підбігли до неї, схопивши за руки.

- Відпустіть мене! — закричала Марина, намагаючись вирватися. Вона намагалася вивільнитися, але сили її виснажувалися з кожною хвилиною.

- Даремно, дівчинко, ти не втечеш, — сказав один із них, грубо стискаючи її руку.

Вона відчула, як мотузки стягують її зап’ястя, а потім її затягли назад до тієї самої будівлі, звідки вона тільки що втекла. Серце її шалено калатало, але вона не могла нічого вдіяти.

Завівши її назад у підвал, чоловіки кинули Марину на холодну підлогу. Вона підвела голову і побачила, що неподалік, притиснувшись до стіни, лежав непритомний Олексій. Його обличчя було побите, а дихання важке, але він був живий.

- Олексій… — прошепотіла вона, намагаючись повзти до нього, але мотузки, що стягували її руки, не давали цього зробити.

Один з чоловіків підійшов ближче і зловісно посміхнувся.

- Вирішила втекти? Тепер ви обоє залишитеся тут, поки не настане ваш час, — він нахилився і з насмішкою додав: — І ніхто вас не врятує.

Двері підвалу з грюкотом зачинилися, залишивши Марину і Олексія в темряві, у вогкій і холодній тиші. Вона намагалася підняти голову, озираючись навколо, шукаючи будь-яку можливість для втечі. Але безсила і зв’язана, вона лише могла чекати.

- Моя провина...як би я тебе послухала цьго б не було...вибач- сказала Марина сидячи зв’язана на підлозі

- Це не твоя..провина..я тебе в це втягнув....тобі немає за що вибачатися..ми виберимося звідси...чуєш – сказав Олексій слабким голосом

- І що ти...пропонуєш? Едуард...скоро..прийде..і..вб’є тебе...і..мене- сказала Марина якимось дивним тоном

- Марино..все..добре?

Марина втратила свідомості

- Ей! Марино!? Ох дідько- слабкість Олексія різко кудись поділася, він почав переживати за Марину

Олексій, поборовши біль і втому, почав рухатися ближче до Марини, намагаючись дістатисяь до її безсвідомого тіла. Його руки були зв’язані, але паніка від думки, що з нею може статися щось жахливе, змусила його діяти рішучіше. Він спробував підняти її голову, голосно прошепотів:

- Марино, будь ласка, прокинься...

Її дихання було важким, але вона все ще дихала. Це давало йому надію, хоч і слабку. Олексій намагався знайти спосіб звільнити себе і її, доки Едуард не повернувся.

В цей момент двері підвалу гучно рипнули. Олексій почув важкі кроки – Едуард повертався. Ще кілька секунд – і вони обидва можуть не вижити

Олексію вдалося, хоч і з великими зусиллями, розв’язати свої руки. Його серце шалено стукало, але він знав, що часу майже не залишилось. Він швидко нахилився до Марини, розв’язуючи мотузки, якими були зв’язані її руки.

- Марино, давай, прокидайся, – пошепки сказав Олексій, намагаючись привести її до тями.

Її очі злегка прочинилися, вона слабко кивнула, показуючи, що прийшла до тями. Але раптом двері підвалу різко відчинилися, і в дверях з’явився Едуард.

- Ага, думали втекти? – злісно промовив він, тримаючи в руках арматуру.

Олексій різко піднявся на ноги, закриваючи Марину собою.

- Якщо хочеш мене вбити, то зроби це зараз, але її не чіпай, – сказав він, зиркаючи в очі Едуарду.

Едуард лише усміхнувся і пішов на Олексія з арматурою в руках

– Ти справді думаєш, що можеш її захистити? – саркастично запитав він, не зупиняючись.

Олексій стояв твердо, хоч і відчував слабкість у тілі.

– Так, можу! Але навіщо ти взагалі все це робиш? – крикнув він, намагаючись виграти час.

Едуард зупинився на мить, примружив очі, і на його обличчі з'явився спотворений вираз задоволення.

– Чому? – повторив він із зловісною усмішкою. – Тому що можу. Тому що все це було в моїх руках, і ти мені заважав. Ти й гадки не маєш, що можна отримати, якщо вміти використовувати силу. Гроші, влада... і відсутність покарання.

Едуард зробив ще кілька кроків уперед, наближаючись до Олексія. Марина, вже трохи оговтавшись, із зусиллям піднялася на ноги за спиною Олексія. Її очі, хоч і ще слабкі, наповнилися рішучістю.

– Ти не розумієш однієї речі, Едуарде, – сказав Олексій, відчуваючи, як його руки знову стискаються в кулаки. – Твоя влада тимчасова. І навіть якщо я не зможу тебе зупинити, хтось інший це зробить.

Едуард лише хитнув головою.

– Знаєш, у тебе завжди була ця дурна віра в справедливість. Але світ не такий, як ти його уявляєш.

З цими словами Едуард різко вдарив арматурою, націлюючись на Олексія. Олексій ухилився в останню мить, удар пролетів повз, і це дало йому шанс на контратаку. Він кинувся на Едуарда, збиваючи його з ніг, і між ними почалася жорстока бійка. Арматура випала з рук Едуарда і покотилася під стіл.

Марина, хоч і ще не до кінця оговталася, знала, що повинна допомогти. Вона схопила арматуру і, підбігши, вдарила Едуарда по руці, коли той намагався знову піднятися. Він скрикнув від болю, намагаючись ухопити її, але Олексій зміг його зупинити, притиснувши до підлоги.

– Це кінець, Едуарде, – сказав Олексій, важко дихаючи, поки Едуард нерухомо лежав на підлозі, побитий і безсилий.

У момент, коли Олексій і Марина були охоплені боротьбою з Едуардом, двері підвалу раптово відчинилися з гучним скрипом. До кімнати забігли кілька поліцейських, їхні обличчя були сповнені тривоги.

- Не рухатися! – крикнув один з поліцейських, виводячи з рук пістолет і спрямовуючи його на Едуарда.

Перший поліцейський швидко оцінив ситуацію і кинувся до Олексія та Марини, розсипаючи погляди на оточення.

- Що сталося? – запитав він, допомагаючи Марині піднятися і знімати з неї залишки мотузки.

- Едуард! – вигукнула Марина, ще відчуваючи страх і біль. – Він підставив нас, він – злочинець!

Едуард, розуміючи, що ситуація виходить з-під контролю, спробував піднятися, але поліцейські вчасно схопили його і швидко наділи наручники.