Розділ 2

— А я ж тобі казала? Казала! — Брітні розсікала повітря пивною пляшкою, наче зброєю. Її доглянутий, гострий ніготь без упину тицяв у мій бік, ставлячи в напівтемряві невидимі знаки оклику. — Не дарма він мені ніколи не подобався… Жалюгідне створіння, яке знайшло наймерзенніше виправдання для власного стояка!

Я зробила довгий ковток просто з горлечка. Алкоголь уже встиг зробити головне — розлив по тілу важку, в’язку млість, притупляючи гострі кути. Голова приємно важчала. Тверезий мозок просто відмовлявся перетравлювати цю нову реальність, тому я свідомо його вимикала.

Брітні примчала, кинувши всі справи, щойно почула в слухавці моє задушене, майже звірине виття. Ми вже другу годину сиділи на підлозі у вітальні. Навколо густішала темрява, яку розбавляли лише холодні відблиски вуличних ліхтарів Ванкувера, що пробивалися крізь панорамне вікно.

— Списав гроші за свою робо-шльондру з вашого спільного рахунку? Повірити не можу! — подруга різко крутнула зап’ястям, і кілька крапель пива бризнули на паркет. — Замість того, щоб просто подрочити й дочекатися тебе, він викликав додому слухняний шматок силікону. За твій рахунок! Світ остаточно з’їхав з глузду…

Вона важко, зі свистом видихнула і нарешті опустила руку, пильно вдивляючись у моє обличчя. У її погляді, попри хміль, палахкотіла справжня, запекла злість. За мене. За мою розтоптану гордість.

А я… я не відчувала злості. Лише випалену пустелю всередині. І найстрашніше — десь на самому дні цієї порожнечі, під товстим шаром огиди, жалібно скиглила туга. Я виставила Ітана за двері всього кілька годин тому, але вже починала сумувати за його теплом. За його голосом. За ілюзією того, що все було добре.

— І що мені робити? — мій голос прозвучав тихо й надтріснуто, наче належав комусь іншому. — Через два тижні весілля Елісон. Я стільки про нього розповідала їй та мамі… «Вези його в Лос-Анджелес, ми так хочемо познайомитися!» Вони були впевнені, що я нарешті влаштувала своє життя. Якщо я приїду сама й скажу, що ми розійшлися… Я просто згорю від сорому. Мама почне жаліти цим своїм нестерпним тоном, а сестра вирішить, що я невдаха, яка псує їй свято.

Брітні раптом затихла. Вона повільно опустила пляшку на підлогу й подалася вперед, спершись ліктями на коліна.

— Просто не кажи їм про Ітана. Вигадай щось.

Я на мить перестала дихати, тупо витріщаючись на подругу. Алкогольний туман у голові заважав швидко міркувати, і її слова здалися мені безглуздим набором звуків. Вона так легко про це говорила.

— Тобто як це «вигадай»? — перепитала я, відчуваючи, як серце зробило глухий, важкий удар об ребра. — Бріт, весілля через два тижні. Вони чекають, що ми прилетимо разом. Квитки куплені. Елісон забронювала нам номер на двох.

— Ти що, брехати не вмієш? — Брітні схилила голову набік, її очі заблищали. — Скажи, що в нього завал на роботі, терміновий контракт, аудит, та хоч ковід сорокового штаму! Твоя мама позітхає, сестра попсує нерви через зміну планів, але це буде звичайна робоча рутина. Життєва ситуація, розумієш?

Вона підсунулася ближче, і я відчула тонкий аромат її дорогих парфумів, змішаний із хмільним запахом пива.

— Ну а якщо ні, — Брітні хитро примружилася, а на її губах з’явилася тонка, майже хижа посмішка, — якщо брехати в очі ти не хочеш, є інші варіанти. Знайди когось на ці кілька днів. Запроси якогось знайомого. Того ж Марка з твоєї групи, він на тебе вже півроку слинку пускає! Скажеш усім, що з Ітаном ви розійшлися ще місяць тому, а це — твоє нове палке кохання. Елісон навіть розізлитися не встигне, бо буде занадто зайнята розгляданням його преса.

Я приречено захитала головою і заплющила очі, спираючись потилицею об стіну.

— Бріт, це маячня. Яке нове кохання? Про Марка навіть не заїкайся, я в житті не стану просити його про таке. Він мені абсолютно не подобається, та й виглядатиме це жалюгідно. А навіть якби я й наважилася… Мама одразу зрозуміє, що щось не так. Вона мене наскрізь бачить. Мені вистачить секунди, щоб заплутатися у власній брехні, і тоді буде тільки гірше.

— Тоді тримай третій варіант, радикальний, — подруга витримала театральну паузу і стишила голос до змовницького шепоту. — Орендуй Ітану заміну. Замов андроїда-компаньйона. Вибереш у додатку якогось нереального мачо з активованою опцією «ідеальний джентльмен». Мама розпливеться від щастя, Елісон лопне від заздрощів, а цей робот відпрацює свій контракт на всі сто відсотків. Подумай, яка іронія, Нікі! Раз твій колишній так любить пластик, нехай пластик замінить його самого.

Вона замовкла, очевидно, задоволена своєю абсурдною геніальністю. А я дивилася на неї й відчувала, як по спині, попри випитий алкоголь, пробіг липкий мороз.

Замінити хлопця, який зрадив мене з андроїдом… на іншого андроїда? Це звучало наче якесь абсолютне, хворобливе божевілля. Знущання над самою собою.

— Ти жартуєш?

Подруга зробила великий ковток, закинувши голову, і поглянула на мене крізь напівзаплющені повіки. На її губах все ще блукала та сама хижа посмішка.

— Ну, частково, — протягнула вона, витираючи тильним боком долоні губи. — Але в кожному жарті, як кажуть… Подумай сама. Тобі потрібен красивий, слухняний кавалер на п’ять днів у Лос-Анджелесі? Потрібен. Тобі потрібно втерти носа сестрі й заспокоїти маму? О так. То чому б не використати технології, які розбили твоє серце, щоб склеїти твою репутацію? Це буде твоя особиста, маленька помста цьому всесвіту.