"Вагон"

   Я відчув дивний запах десь на середині дороги, годині о десятій вечора. Наче аміак якийсь. Воно запахло різко, мене практично одразу почало нудити, і голова заболіла. Ми з сусідами по купе відчинили вікно, щоб провітрити, а провідниця тільки знизала плечима. Стало погано не тільки мені одному.

   Загалом дорога була спокійною, я повертався з вахти і планував зустріти Новий Рік вдома. Сусіди по купе – жінка приблизно мого віку та пара молодих людей навпроти. Всі у своїй техніці, в телефонах та навушниках. Тому поки в потязі не почалась метушня – я весь час спокійно спав.

   Надворі було ще сіро, коли хтось зліва грюкнув у стінку купе, а потім закричав. Я прокинувся. Б’ються вони там за стінкою, чи напилися? З гуркотом відчинилися двері сусіднього купе, тепер крик вже лунав на весь вагон. Я хутко підвівся, вирішив глянути, що відбувається.

Відсунув в бік важкі двері – побачив як чоловік щосили б’є по голові жінку, буквально втискає її у стінку вагона. Жінка обм’якла та не чинить супротив, а він все продовжує гепати нею як лялькою. Голосно хруснуло, її голова неприродно відкинулась набік. Чоловік захекався. Він обернувся до мене, з його очей струменями текла кров.

Він вирячився в нікуди, закричав у якомусь відчаї, і кинувся з закривавленими кулаками. Сонний я спробував відступити назад, боляче вдарився об столик та впав на своє ліжко. Чоловік вмить повис наді мною, з його рота бризкала рожева слина. Чіпкі руки спробували мене душити, і єдине, що дало мені час оговтатись – моя масивна шия.

Чоловік все хрипів, плювався, тиснув мене, але поки придушити не міг. Я ж почав наосліп бити його по голові. Нарешті тонкі пальці боляче втиснулися у мою горлянку, в очах потемніло на мить. Шукаючи хоч якогось порятунку, я намацав на столику кулькову ручку, якою ще вчора розгадував сканворди. І вткнув її в вирячене око нападника. Його хват одразу ослаб, на мене бризнула кров. Я ще раз ударив по голові психопата та скинув його з себе.

Щоб не підвівся – наніс з десяток ударів ногою по його худорлявому тілі, упіймав раж. Нападник і не думав здаватися, він хапав мене за ноги, намагався кусати. Я ж від переляку продовжував забивати його в підлогу, і аж коли зрозумів, що чоловік не рухається – зупинився.


   Перше, що почув – як в протилежному кінці вагона щось голосно впало. Там хтось теж вовтузився, кричав, щось скрипіло. Метушня наближалася й до мого купе. Лежачий псих раптом захрипів. Я швидко його виштовхав ногами з купе і зачинив двері.

Вирішив швидко глянути, як мої сусіди. Молода дівчина на нижньому лежаку поряд лежала й тремтіла. На місці очей – криваві плями, дрібними цівками кров стікала на простирадло. Рот – в рожевій піні. Сірі спортивні штани теж мокрі, дівчина мочилась під себе і, вочевидь, помирала.

   Партнер дівчини почував себе краще, ніж вона. Хлопець років двадцяти п’яти недобре дивився на мене з верхнього місця та голосно сопів. Він не став баритися – швидко спустився вниз, я ледь встиг трохи відступити ближче до вікна. Єдине що встиг я зробити, підняти руки до голови. Декілька швидких ударів рук вибили повітря з моїх легень, здається, в печінку влучив.

Я намагався якось відбитись, але цей супротивник виявився значно більш проворним, ніж попередній. Він наніс мені ще декілька ударів, боляче прилетіло десь біля пульсу. І тут мене врятувала сусідка зверху. Та жінка закричала з таким надривом в голосі, наче у неї відривали кінцівку заживо. Вона просто впала зверху на хлопця, наче хижак якийсь, вчепилась в нього нігтями, а зубами – в шию. Люди так не можуть.

   Я все це бачив знизу, тому що впав. Їхні крики змішалися в один, я спробував відповзти до дверей, але не зміг, тому що всюди були їхні ноги. Врешті я якось зміг підійнятися поміж обома психами та зацідити молодикові в сонячне сплетіння кулаком. Той захрипів, тепер і в нього з рота пішла рожева слина.

А в руці сусідки раптом з’явилась зв’язка ключів, і скориставшись моментом вона почала несамовито бити нападника ними в шию. При цьому вона кричала, а кров все бризкала довкола, на стіни купе, на моє ліжко, на столик, на дзеркало в дверях. Я забився у свій кут, намагався швидко збагнути, що робити. Жінка все не зупинялась, вона била і била, рука – наче механізм у робота, захекуватись моя сусідка й не думала.

   Вона б точно розвернулась до мене, якби не різкий крик невідомого чоловіка звідкись з коридору. І сусідка відволіклась. Вона декілька разів ударила кулаком по дзеркалу на дверях, з’явилась тріщина. Десь там у вагоні ще декілька голосів почулось, все це були крики відчаю і болю. Не знаю як, але повністю дика жінка якось збагнула відсунути двері.

Останнє, що я побачив – як з її очей теж пішла кров, і вона кинулась в бій з іншими пасажирами потяга. З боку з’явилась якась чоловіча фігура. Не знаю що мені тоді допомогло, чи удача, чи я просто не до кінця прокинувся – але я зметикував знову зачинити двері, цього разу – на замок. Убитий молодик все ще посмикувався під ногами, моя сусідка розпорола йому горлянку, наче розгризла зубцями ключиків, практично відділила голову від тіла. Темна кров все ще пульсувала з трахеї та текла вниз.

   Все гримить, стукає, в коридорі та інших купе твориться щось, що мені страшно й уявити. Люди втратили глузд цілком та почали вбивати одне одного з несамовитою люттю. Щось трапилося з нашим вагоном, згадався і вчорашній запах аміаку. Чи це спеціально отруїли нас, чи щось невідоме вирвалося на світ і тепер перетворює людей на кровожерливих звірів... Навколо мене кров, поряд – двоє покійників. Хтось в коридорі вже почав дряпати двері. Тікати нікуди, купе вузеньке, я ледь поміщаюся в ньому. Жах охопив мене. Потрібно було забиратися з потягу, поки вони не дісталися до мене. Їм це вдасться уже скоро.

   У відчаї я розстелив тонку фіранку на вікні. Перша думка – розбити скло. Друга думка – це неможливо. Вагон хоч і старий, але скло такої товщини не розіб’єш просто так, тим паче якщо ти знаходишся в дуже тісному просторі, сам, без інструментів.

   Потяг все набирав швидкість та нісся десь посеред засніжених краєвидів. Я й гадки не мав, де ми зараз перебували, навіть думати в той момент не став про це. Щосили руками натиснув на вікно, щоб відчинити його повністю. Доклав усі зусилля, на які був здатен після протистояння з двома дикими чоловіками. Якби це був потяг нового зразка, то таким чином вікно я б не зміг відкрити, адже у нових вагонах є тільки форточка.