1.2

   Я вже збиралася кинути листа в камін, але щось усередині пробудилося. Схоже на азарт. Прибережу його. Якщо автор справді чекає на відповідь, то скоро зрозуміє, що без зворотної адреси її не отримає. А якщо це лише перший лист, довго чекати на продовження не доведеться.

   В академії студентам листи просто так не передають. Їх ретельно реєструють і контролюють відповіді.

   Повернувшись до академії, я зустріла Сорінара. Він мав помітно втомлений і виснажений вигляд. Схопила його за руку й потягла до своєї кімнати.

   Щойно ми опинилися всередині, не давши йому часу на заперечення, приклала долоню до його губ і вивільнила сили. Він заплющив очі, насолоджуючись підсиленням.

   Коли все закінчилося, обійняв мене й поклав голову мені на плече.

   — Дякую. Мені цього дуже не вистачало, — промовив він, а тоді хитро зазирнув мені в очі. — Хоча раніше ти робила це за допомогою поцілунку.

   Я штовхнула його ліктем у ребра. Від несподіванки він відсахнувся й закашлявся.

   — Тепер я сприймаю тебе радше як брата, тож ні про які поцілунки не може бути й мови, — відповіла я, сідаючи на ліжко.

   — А я думав, ти вже почала зустрічатися з кимось іншим, тому й тримаєш дистанцію, — сказав він, присівши поруч із легкою усмішкою на губах.

   — Як я можу з кимось зустрічатися, якщо для всіх навколо ми разом? — здивувалася я.

   — Слухай, я теж сприймаю наші з тобою стосунки лише як прикриття від зайвих запитань нашої рідні. Але якщо є бажання, то чому себе стримувати? Головне, щоб це не заважало нашій грі.

   Він сказав це таким тоном, ніби був упевнений, що я вже маю когось на прикметі. А я ж поки що навіть серйозно про це не замислювалася. Хоча Сорінар усе-таки помічав більше, ніж я.

   Я підвела на нього очі й примружилася.

   — Якщо є що сказати, говори.

   — Добре, — погодився він і на кілька хвилин замислився. — Ти ж почуваєшся добре поруч з Азраелем? Він два тижні лікував тебе від стресу. І невже за весь цей час ви жодного разу не дозволили собі зайвих рухів, дотиків чи думок?

   — У тобі немає хтивої крові, але зараз ти поводишся саме так, — прошепотіла я, відводячи погляд. — І ні, не дозволили. Мені було погано, а він просто був поруч. Без слів, думок чи натяків. Я вперше по-справжньому відпочила.

   Сорінар здивовано похитав головою й підвівся з ліжка.

   — Оце я розумію — витримка… Щось з’ясовувала щодо ритуалу?

   — Поки ні. Але вважаю, що треба прискорюватися, бо мені все це не подобається. І про цього демона лінощів нічого не чутно. Намагалася поговорити з Древалґом, але він сказав, що з’ясовують обставини.

   — До речі, ще кілька ельфів постраждали. Здається, починають зачищати верхівки ельфійських князівств.

  Ми дивилися один на одного, розмірковуючи й не бажаючи визнавати, що все це може бути пов’язано.

   — І, як бачиш, серед магістрів стає менше ельфів. Тобто сили змінюються. Триєдина Рада дуже цим незадоволена. Поки всі вважають мене магом, але ж я демон.

   — У такому разі виходить, що демони захоплюють владу. Архіректор Хальдріґ — демон. Моркант Вейлдар не має Дому, тож легко підтримає правлячий Дім. Вайса Вейнарх із Дому Чорного Попелу підпорядковується Дому Безликих. Бранвір Древалґ — маг, Каеліс Луміель — ельф, — після паузи додала я. — І ще одне: Азраель, спадкоємець Дому Безликих, послаблений Даміраною.

   — А правлячий Дім якраз зараз — Безликі.

   — Ого, як усе закручується, — вимовила я, розуміючи, у яку Безодню все це прямує.

   — Хм, і найсмачніше в усьому цьому те, що ти знаєш імена кожного з названих демонів.

   У мене щось сильно стиснулося в грудях, а холод поповз по спині.

   — Якщо я навіть спробувала б усіх їх підкорити, то не впоралася б, — пошепки вимовила я. Про таке навіть думати страшно.

   — Ти спроможна наказувати будь-якому демону без жодного натяку на контракт. І це твоя лазівка. Ніхто не знає, скільки в тебе резервів. Щоб тебе спустошити, потрібен не один ковен відьом. Ти сама давно перевіряла, скільки в тебе резервів?

   Я з жахом сіла на стілець.

   — Ніколи не перевіряю. Зайве консервую, щось іде на підживлення моїх підопічних, щось — на укріплення схованки, а щось використовую для підготовки пентаграм чи силових куль.

   З кожним моїм словом голос, здавалося, ставав дедалі тихішим. Я лише зараз замислилася, що не кожен може постійно так використовувати силу й навіть не помічати цього.

   — А ще я підсилюю інших. І виснаження відчула тільки тому, що одночасно відкрила кілька резервів.

   — Оце так! — Він теж сів навпроти. — І ти вважаєш, що не впораєшся, якщо захочеш підкорити демонів?

   Ми сиділи в тиші. Я твердо вирішила перевірити накопичені законсервовані резерви, а про що думав Сорінар, залишалося невідомим.

   — Дізнайся в Азраеля щодо необхідної інформації про ритуал, і починай потроху розробляти необхідну пентаграму. Продовжуємо грати закохану пару, особливо перед Даміраною. Я й далі з’ясовуватиму, хто задіяний у цій грі. Ще захисти Лорі. Вона — твоє слабке місце. Мені навіть страшно уявити, що буде, якщо до неї доберуться. Тебе після цього ніхто не заспокоїть.

   Я хитнула йому головою.

   — Вона зараз постійно або в себе вдома, або в Хештара. Наодинці залишається тільки на території Академії.

   — У неї є близькі, — холодно відповів хлопець.

   І я ніби зрозуміла, на що він натякає.

   — Я попереджу її, щоб повідомляла мені, якщо отримає листи від родини батька чи від нього особисто. І щоб без мене з ріднею не бачилася.

   — Можливо, це варіант. У твоїй присутності вони не впораються.

   Він обійняв мене, поцілував у маківку й розтріпав волосся, ніби я була його молодшою сестрою. Потім попрямував до дверей.

   — Усе, будь розумничкою. У мене багато справ, тож не зможу бути поруч. Треба буде якось з’їздити додому.

   Я всміхнулася йому у відповідь і одразу вирушила до схованки.