30.2

   Відкривши очі, я зрозуміла, що вже пізно: за вікном було темно. Рейвіра лежала поруч, а я обіймала її. Здивовано підвелася на ліжку.

   — О, прокинулася. Можна я в туалет збігаю?

   — Не зрозуміла?

   Коли це я їй щось забороняла? Особливо таку справу.

   — Ти так міцно вчепилася в мого брата, що він ніяк не міг піти. Щоразу, коли він намагався вивільнитися, ти починала схлипувати. А там ще справа не завершена, треба було сходити до центру, звідки все почалося. Оскільки ми з братом ментально схожі, він підмінив себе мною, щоб ти могла спокійно спати далі.

   — Треба буде вибачитися перед ним, — невпевнено мовила я.

   — Та не треба. Здається, він був зовсім не проти залишитися поруч із тобою, — відповіла вона й побігла до туалетної кімнати.

   Я теж попленталася слідом, але зайшла до сусідньої кімнати. Вмилася прохолодною водою.

   — Завтра вирішуватимуть, що з вами робити.

За моєю спиною знову з'явилася демонеса, помітно щасливіша.

   — У сенсі?

   — Пішли поїси, і я розповім тобі все, що знаю.

   Знизу вже було тихо. Щойно ми спустилися, до будинку зайшов Сорінар. Поки Рейвіра займалася пізньою вечерею, він підійшов до мене.

   — Ти як?

   Я просто вткнулася йому в плече й шморгнула носом.

   — Погано.

   Він обережно обійняв мене й поплескав по спині.

   — Розумію.

   Трохи помовчавши, він повів мене до столу.

   — Тобі треба поїсти.

   Я погоджувально хитнула головою й пішла слідом.

   — Ельфи вже вирушили до своїх земель. Навіріс очолює процесію, тож він теж поїхав.

   Як же узагальнено він усе розповідає. Не дарма Фаеріс обрав саме його. Та щойно я згадала магістра, сльози знову потекли по щоках.

   — Хай спочатку поїсть, — прошипіла Рейв, ставлячи переді мною тарілку. — Потім про справи розкажеш.

   Сорінар ніжно всміхнувся й сів поруч. Поки я їла, Рейв намагалася відволікти мене нейтральними розмовами: розповідала про свої справи й про те, як отримала наганяй від батька.

   Коли я майже доїла, до нас спустилася Лорі й сіла поруч. Цього разу Сорінар підвівся, щоб нагодувати відьму, а Рейв підсунулася ближче до мене.

   — Я вже зв'язалася з Хештаром. Щойно прибудемо до академії, він теж бере відпустку й забирає мене втішати. Звіти Древалґу вже подані, — тихенько прошепотіла відьма. — Я б не змогла ще раз пережити все це, та ще й у письмовому вигляді.

   — Це точно. Я б теж не змогла.

   Сорінар поставив тарілку перед відьмою.

   — Усе, дівчата, маю йти, бо я все-таки на чергуванні.

   Він поцілував мене в маківку й вийшов. Ми втрьох посиділи ще трохи, а потім розійшлися по кімнатах. Я запевнила Рейв, що впораюся сама, й відправила її до Древалґа.

   Заснути не вдалося, тож довелося випити зілля. Серед ночі я відчула, як хтось увійшов до кімнати й торкнувся мого чола теплою рукою. Потім обережно вмостився поруч і почав гладити мене по голові.

   На ранок Лорі вже була готова до від’їзду. Древалґ займався налаштуванням переходу, і відьма теж пішла до нього. Азраель із Рейвірою про щось сперечалися. Я тихенько присіла поруч.

   — Тейро, тебе не можна залишати саму. Давай я заберу тебе із собою, — несподівано запропонувала Рейв. — Мене батько відправляє у відрядження. Там буде весело.

   — Не хочу. Я впораюся.

   Сорінар сів поруч і торкнувся мого обличчя.

   — Тебе точно не можна залишати саму. Може, до сестер поїдеш? Мені доведеться перебрати на себе справи магістра й перевірити всю звітність. А ще розібратися з асистентами. Бо хто ж дозволить мені одразу стати магістром? Тож відпустки найближчими місяцями не буде.

   — Не хочу до сестер. Вони надто гомінкі. Я хочу побути сама.

   Сорінар стурбовано поглянув на мене, а тоді перевів погляд на Азраеля. Той здивовано дивився на нього у відповідь.

   — У мене буде відпустка, — повільно почав демон, уважно стежачи за Сорінаром. — І якщо ти не проти, можу забрати тебе із собою. У мене накопичилося чимало письмової роботи. Треба розібрати документи, а жодних відряджень я не планую.

   — О, точно, братику! Забереш Тейру до свого гірського будиночка. Там так нудно: чути лише дзюрчання гірської річки, спів пташок і шелест листя на деревах. Саме те, що їй зараз потрібно.

   Я поглянула на них, намагаючись збагнути, чого саме хочу. І виявилося, що ця пропозиція була найпривабливішою з усіх. Нікого навколо, Азраель буде зайнятий справами й не намагатиметься мене розважати чи якось турбувати. А якщо вони всі впевнені, що мене не можна залишати без нагляду, то нехай уже буде так.

   Я хитнула головою на знак згоди. Сорінар скуйовдив моє волосся, поцілував у щоку й пішов нагору.

   — Він точно твій хлопець? — запитала Рейв.

   Але до будинку увійшов Древалґ, і демонеса втратила будь-яку цікавість до нашої розмови. Азраель залишився поруч.

   — Ти не проти? — недовірливо запитав він.

   Я поглянула на нього й спробувала посміхнутися, але, судячи з його виразу обличчя, вийшло не надто вдало.

   — Усе одно всі впевнені, що мене не можна залишати саму. А якщо чесно, я не хочу нікого бачити. І не хочу, щоб мене хтось жалів.

   — У мене там невеликий будинок, тож час від часу перетинатимемося.

   — Тебе я якось витерплю, — відповіла я.

   Поглянула на нього. Азраель лише посміхнувся, стиснув мою руку й теж пішов нагору.

   — Тейро, зі звітом усе гаразд. До академії тобі повертатися не обов’язково. Рейв сказала, що тебе забере Азраель. Тож добре відпочинь і повертайся з новими силами.

   Магістр поплескав мене по плечу. Згори спустився Сорінар із речами. Він обійняв мене. Лорі теж пригорнула до себе на прощання, і вони вчотирьох вирушили до переходу.

   Я піднялася до кімнати й зібрала свої речі. Азраель уже чекав унизу. Важко зітхнувши, я зібралася вийти надвір, але демон мене зупинив.

   — Не треба, — сказав він і підхопив мене за талію. — Ми звідси.