30.1

   — Воно націлене на Тейру! — почула я крик Навіріса збоку.

   — Я її прикрию, а ви обходьте цю сволоту ззаду! — зовсім поруч пролунав голос Фаеріса.

   Я навіть не підняла голови, бо була зайнята наступною пентаграмою.

   Коли відчула, що демона лінощів нарешті добивають, на мить розслабилася й навіть полегшено випросталася. Але за мить уже лежала під Фаерісом, у якого кров текла по губах.

   Як мені вдалося вислизнути з-під нього й викинути демона ненажерливості в бік ворога, я не знаю. Усе сталося автоматично. Я навіть додала ще кількох гнійних демонів, щоб прикрити собі спину. В очах темніло від такого викиду сили, але часу на перепочинок не було.

   Торкнулася обличчя Фаеріса й спробувала підсилити його, та він зупинив мене. Натомість сам торкнувся моєї щоки долонею.

   — Я вже втомився. Не хочу.

   Лорі опустилася поруч, намагаючись запечатати рану.

   — Ми тебе ще не звільнили від прокляття. Не можна зараз.

   На мої слова він лише всміхнувся й заплющив очі. У душі здійнявся неймовірний гнів.

   — Я сказала, рано! — прогарчала я.

   З останніх сил він розсміявся.

   — Я ельф, а не демон. Тож не наказуй мені.

   Я підняла голову й помітила, що Навіріс та Азраель уже добивають моїх демонів. Я зовсім утратила над ними контроль. Лише тепер побачила, що тіло Фаеріса майже роздерте навпіл. Я сама була вся в крові, Лорі поруч — теж.

   — Зв'язуйся із Сорінаром, хай нас переправить. Ти на галявині біля будинку малюй пентаграму. Ми маємо встигнути звільнити його від прокляття до останнього подиху! — крізь сльози наказала я.

   Лорі мовчки хитнула головою й узялася до роботи. Я не дивилася на неї, бо розуміла: мені не вистачить сил одночасно контролювати себе й ситуацію навколо. Моє завдання зараз — утримати Фаеріса ще хоча б пів години. Маємо встигнути.

   Я почала вимальовувати символи по всьому його тілу. Іноді помічала, як дрібно тремтять мої руки, але сама майже нічого не відчувала. Ніби й я перестала жити. Ні звуків, ні запахів — нічого.

   Відчула магію Сорінара й лише тоді ледь не розридалася. Але ще рано. Пізніше. Зараз я маю продовжувати роботу.

   На галявині Лорі вже підготувала пентаграму. Перевірити її я не змогла: очі застилали сльози. Сорінар допоміг укласти Фаеріса в центр. Той ледь дихав, але тримався. Мені було страшно навіть уявити, що він зараз відчуває, зважаючи на його поранення.

   Коли розпочався ритуал, я нахилилася над магістром і відкрила ще один резерв. Перший уже вичерпався, а власні сили я витратила на виклик демонів. Торкнувшись його губ своїми, я відчула присмак крові й те, наскільки він холодний. Намагалася вливати силу повільно, щоб не перенаситити майже померле тіло, але й не завдати йому додаткового болю. Лорі теж діяла обережно, хоча часу в нас залишалося обмаль.

   Закінчення ритуалу я не побачила. Лише відчула, що Лорі завершила його. Ще кілька хвилин я підтримувала биття серця Фаеріса, сподіваючись, що ритуал закріпиться і він звільниться від прокляття. Але тепер цього вже не перевіриш. Усе…

   Я майже втратила свідомість. Єдине, що ще відчувала, — сльози на очах. Устигла здивуватися, почувши голос Древалґа. Звідки він тут? Прибув виключити нас із Лорі з академії? Та зараз це зовсім не лякало. Хтось підхопив мене на руки. Теплий, свій. Дбайливо обійняв і кудись поніс. Ось тепер можна вивільнити всі емоції, які досі доводилося стримувати. Але їх теж не було. Здавалося, я спорожніла. Лише біль у грудях стискав мене, розривав на частини.

   Хтось торкнувся моїх губ, вливаючи в мене силу. Я намагалася пояснити, що в мене ще залишився резерв, але не змогла вичавити із себе навіть звуку. А потім знову провалля.

    Пізньої ночі я розплющила очі. Поруч сиділа Рейв.

   — Ти як тут? — хрипко запитала я.

   — Мене Азраель викликав, — вона підсунулася ближче. — Я відчула твій відчай, але не мала права прийти до тебе сама. Звернулася до Бранвіра, і він одразу переправився до вас, а я залишилася чекати на твій виклик. Але так і не дочекалася.

   — Зрозуміла, — я підвелася з ліжка.

   — Пішли в душ. Я тобі допоможу.

   Я глибоко вдихнула й заплющила очі.

   — Сама впораюся.

   Зайшовши в душ, я лише тоді побачила, що весь мій одяг досі був укритий чорною засохлою кров'ю. Ледве вистачило сил його зняти. А потім я просто сіла під струменями води й нарешті розридалася.

   Намагалася проаналізувати те, що сталося. Думка про те, що я в усьому винна, ніяк не вкладалася в голові. Кожен займався своєю справою. Це був лише збіг обставин. І все ж десь глибоко всередині щось скреготіло, схоже на провину.

   Як я вийшла з душу й як Рейв уклала мене в ліжко, не пам'ятаю. Спустошені резерви й емоційне виснаження давалися взнаки.

   Серед ночі я підскочила, наче навіжена. Рейвіра миттю опинилася поруч.

   — Де Лорі?

   — Тобі якесь зілля потрібне? Зараз принесу.

   — Лорі. Мені потрібна вона.

   Рейв зникла й за мить повернулася через перехід разом із сонною Лорі. Від подруги сильно пахло заспокійливими зіллями.

   — Ти як? — схаменулася я.

   Не лише мені погано, взагалі-то. Лорі нічого не відповіла, просто залізла до мене в ліжко.

   — Що трапилося? — сонно запитала вона, обіймаючи мене.

   — Ритуал точно подіяв. Ми давали ніч на емоційне закріплення, а от у структурі зміни відбулися миттєво.

   — Тоді ми молодці. І він зможе переродитися.

   Після її слів ми так і заснули в обіймах. Рейв укрила нас і вляглася на сусідньому ліжку.

   На ранок ми з Лорі все ще залишалися в кімнаті. Рейв відправилася на розвідку. Знизу долинала метушня — ми розуміли, що прибули "знаючі". Допиту нам не уникнути, адже загибель магістра Академії Чистої Аркани — надто серйозна справа. Єдине, у чому я була впевнена, — архіректор виключить з офіційних звітів наш останній ритуал. Та й узагалі, розголошення цієї інформації не вигідне ельфам.