29.2

   Ми повільно йшли до селища в тиші. Я рахувала кроки й перевіряла позначки кожного кола, а Азраель просто слідував за мною.

   — Ви вже настільки близькі, що ти захистила його своєю демонічною кров'ю? У такому разі вам уже не потрібен ритуал з'єднання.

   Я навіть зупинилася від несподіванки. Він вирішив, що у нас із Сорінаром була близькість. Різко обернулася до Азраеля, намагаючись зрозуміти, яке йому до цього діло.

   — Навіть якби це було так, чого ти нервуєш? Ти почав сприймати мене серйозно не так давно, а до того лише грався зі мною, знущався й відштовхував. Те, що між нами відбувається зараз, я поки не можу для себе пояснити. Бо постійно чекаю, коли ти знову мене відштовхнеш.

   Він теж зупинився.

   — Я не буду тебе відштовхувати. Але ти поділилася кров'ю, і тепер ви…

   — Не ділилася я з ним нічим. Він сам по собі такий. Після повернення до будинку ми пояснимо тобі деякі моменти. Така відповідь тебе заспокоїть?

   Він не встиг відповісти, бо я завмерла, прислухаючись до навколишнього середовища.

   — Усе, досить. Воно тебе вже відчуло.

   Взяла Азраеля за руку, торкнувшись символу. Він лише міцніше стиснув мою долоню у відповідь.

   — Як ти збираєшся нас витягувати? — несподівано запитав він.

   — Тебе це тільки зараз зацікавило?

   — Я вже звик тобі довіряти. Просто сьогодні мене цікавило інше.

   — Через Безодню, — пошепки відповіла я з усмішкою.

   — Це буде складний відступ.

   — Твоє завдання — довіритися мені, а я вже проведу нас, — посміхнулася я й поглянула на нього.

   — Ти мені довіряєш так само, як і я тобі? — запитав він.

   Я розгубилася й не знайшла відповіді. Навіть ледь не спіткнулася. Він лише провів пальцем по моїй руці, ніби не помітив моєї реакції на його слова.

   Відчула прохолоду, що вже стелилася землею в наш бік. Дістала з кишені зілля для Азраеля. У мене буде лише кілька секунд, щоб виконати три дії поспіль.

   Глибоко вдихнула, відсікаючи зайві думки, запитання й емоції. Залишила тільки холодний розум і заздалегідь підготувала резерв для використання магії. Азраель помітив зміну в мені й сам наче перетворився на беземоційного демона.

   Відчула третє коло. Мить — і я натиснула на символ. Азраель зігнувся навпіл, а з його грудей випав паразит. Поки потвора оговтувалася після стазису й падіння, я притягнула Азраеля за руку до себе та влила йому в горло зілля. Затиснула долонею йому рот, боячись, що він виплюне зілля, адже, схоже, примудрився його вдихнути й тепер закашлявся. Тоді притиснула його до себе всім тілом і відкрила перехід до Безодні. Одразу ж накрила нас захисною кулею.

   — Зараз буде погано, — тільки й устигла прошепотіти йому на вухо.

   На його реакцію я й не розраховувала. Йому сьогодні довелося спочатку прийняти паразита, а тепер іще й вивільнити його.

   Коли нас почало жбурляти між нижчими демонами, я лише міцніше притискалася до Азраеля, чекаючи, поки він прийде до тями. Витягувати його майже непритомним було небезпечно.

   Нарешті відчула його руки на своїй талії та почула приглушене гарчання. Не була певна, що то справді він, але, відчувши його реакцію, зрозуміла, що тепер можна починати вибудовувати перехід. Хоча робити це було непросто, коли мене саму починало нудити.

   У якийсь момент я відчула, що час настав, і спрямувала нашу бульбашку у відкритий перехід. Наостанок нас іще й добряче підштовхнули всередину.

   Та саме в цю мить я почула приглушене гарчання, за яким пролунав стогін. Поглянула на Азраеля й побачила, що він зблід. Думка про те, що він міг постраждати, налякала мене до смерті.

   Я ж усе прорахувала!

   Коли ми впали на землю біля будинку, Азраель не втримав мене, і я відлетіла вбік. Голова паморочилася. Стоячи навкарачки, я намагалася прийти до тями, поки у вухах гуло від напруги й пережитого стресу.

   Фаеріс присів поруч і торкнувся моєї спини.

   — Ну що, паразита підкинули?

   Я опустилася на землю, важко дихаючи, й поглянула на ельфа. А він усміхався! Азраель там десь лежить блідий і напівпритомний, а цей чомусь веселий.

   — Я не могла помилитися. Що трапилося з Азраелем? — перелякано запитала я, намагаючись підвестися, але дезорієнтація ще не минула.

   Фаеріс легенько обійняв мене, притримуючи.

   — Заспокойся, з ним усе гаразд.

   Я побачила поруч із ним Лорі, й у ту ж мить перед очима потемніло. Я ледь не впала, але, на щастя, Фаеріс устиг мене втримати.

   — Тейро, крихітко, це ти так помстилася за той раз, коли він тебе зіллям поїв? — до нас підійшов веселий Навіріс.

   — Та що сталося? — скрикнула я, намагаючись заспокоїти власну уяву, яка вже почала малювати найгірше. От тільки їхні усмішки зовсім не відповідали страшним наслідкам, які я собі уявляла.

   — У нашого демона тепер не буде спадкоємців, — мовив недоельф і розреготався.

   Я розгублено поглянула на Фаеріса. Він лише легенько поплескував мене по спині.

   — Від твого удару Азраель ледь свідомість не втратив, — крізь сміх насилу вимовив Навіріс. — Це ж треба було так поцілити!

   Підійшовши ближче, я побачила Азраеля, який лежав на боці, згорнувшись у позі ембріона. Над ним сперечалися Лорі із Сорінаром.

   — Я виконую в команді роль лікаря, і коли прошу показати мені місце забою, ви маєте мені підкорятися! — голосно кричала Лорі.

   — Ти впевнена, що хочеш це бачити? — відповів їй Сорінар. — Я сам огляну.

  — Та пішли б ви! — зло прогарчав Азраель.

   — Ой, наче я там чого не бачила! Ми ж трупи розбирали! — не вгамовувалася відьма.

   Побачивши мене, вона вмить забула про пораненого й кинулася обійматися. Коли Лорі нарешті відпустила мене, я підійшла до Азраеля, сіла поруч і торкнулася його лоба.

   — Вибач, будь ласка, — проскиглила я.

   — Я тебе настільки дістав, що ти вирішила вбити мене таким жорстоким способом?

   — Ти мене не дістав, чесно-чесно!