29.1

   Зранку ми спустилися, задоволені собою, бо почувалися впевненими у власних силах. Вмостилися за стіл і продовжили щебетати про щось своє, не звертаючи уваги на важкі погляди чоловіків.

   Після сніданку Лорі дістала зі своєї схованки чотири колби й виставила на стіл.

   — Чого ви такі напружені? — запитала вона.

   — Взагалі-то я чекав пояснень, — серйозно мовив Азраель.

   — А давай ми спочатку зробимо справу, а потім я все поясню, — відповіла я.

   — Ти вважаєш це правильним рішенням?

   — Так. Бо після пояснень я нервуватиму через твоє рішення. А зараз мені зайві нерви не потрібні, — я благально поглянула на нього.

   — Я почув тебе. Через пів години вирушаємо, — мовив він голосом, який не терпів заперечень.

   Підвівся з-за столу й вийшов з будинку. Сорінар прибирав зі столу посуд, а Фаеріс саме його мив.

   — Нічого собі, я шокований, — хлопець зупинився поруч і поцілував мене в потилицю. — Він прислухається до тебе. І навіть зранку не став порушувати цю тему без твоєї присутності.

   Я злегка притулилася до його плеча.

   — Магістр Фаеріс погодився прихистити нас, поки ми не вирішимо проблему, — продовжив він.

   — Ти йому все розповів? — тихенько запитала я.

   — Не все, — прошепотів він, нахилившись ближче до мене.

   Збоку це виглядало так, ніби ми загравали з хлопцем. Але чомусь, коли зайшов Азраель, у мене виникло бажання відсторонитися й щось комусь пояснити. Вчасно себе зупинила. Лише помітила усмішку в очах Сорінара. Він сам відсторонився й продовжив займатися побутом.

   Азраель пройшов повз, роблячи вигляд, що не звертає уваги. Ми з Лорі пішли готуватися. Вона дуже за мене нервувала.

   Я зайшла до своєї схованки, підготувала паразита й помістила його в часовий стазис, бо будити часу не буде. І головне — він не повинен прокинутися, поки перебуватиме в Азраелі. Інакше доведеться ще й лікувати його.

   Сіла на край ліжка й викликала Азраеля. Він з'явився миттєво, ніби тільки цього й чекав. Стоїть і дивиться на мене так, наче ображений.

   — Лягай, — тихенько мовила я, спостерігаючи за його реакцією.

   — Цікава пропозиція, — відповів він.

   Помітила приховану усмішку. Вмостився на ліжку й подивився на мене в очікуванні.

   — Сорочку мені розстібати? — запитала я, поглянувши на нього, і навіть потягнулася до верхнього ґудзика.

   Перехопив мою руку й несподівано важко задихав.

   — Я сам, — хрипко відповів.

   Нахилилася до нього ближче.

   — Щось настрій не робочий? — запитала й усе ж продовжила допомагати йому роздягатися.

   Хто б мені зараз пояснив, що я роблю. Але його реакції почали мене бавити, і виникло дивне бажання пограти. Навіть думка про наслідки вже перестала лякати.

   Закінчивши із сорочкою, я торкнулася його тулуба. Він лише заплющив очі й відкинувся на подушках, намагаючись розслабитися, але це йому погано вдавалося. Від кожного мого дотику напружувався й намагався не дихати. Я вималювала пентограму й приклала долоні до його сонячного сплетіння.

   — Зараз буде трохи боляче.

   Коли я почала проштовхувати паразита крізь пентограму, помітила, як він лише вчепився долонями в мою ковдру.

   Розумію, як це неприємно. Колись я й сама проводила такий експеримент. За що вперше й востаннє отримала потиличника від Ліра. Але експеримент виявився вдалим, і він потім навіть вибачився.

   — Потерпи ще трохи, — нахилилася над ним і прошепотіла майже в губи. — Хочеш, після підсилю?

   Він розплющив очі й, здається, забув про неприємний ритуал. Навіть дихати почав легше. Я лише посміхнулася, бо це єдине приємне, чим могла полегшити йому цю процедуру.

   Ще кілька довгих хвилин — і нарешті все завершилося.

   Я важко дихала, ніби це мені всередину впхнули небезпечну тварючку. Азраель сів навпроти. Його дихання теж було збивчастим. Він торкнувся долонею моєї щоки, і я мимоволі завмерла, відчувши тепло його руки.

   — Ти вважаєш, підсилення — це єдине, що ти можеш мені запропонувати?

   Його долоня повільно ковзнула до шиї. Кінчики пальців торкнулися шкіри, залишаючи за собою ледь відчутний слід тепла. Я затамувала подих. Від цих обережних дотиків усередині щось солодко стислося, а по шкірі пробігли мурашки. Мені хотілося заплющити очі й просто відчути його руку, але я навіть не була певна, чи маю право на таке бажання.

   Розуміла, що зараз не здатна ні сперечатися, ні обурюватися. Просто завмерла, намагаючись збагнути, що відбувається і чи правильно я зрозуміла його натяк.

   Не помітила, як сама торкнулася його грудей. Під долонями відчувалося тепло його тіла, а з кожним вдихом ледь помітно рухалися м'язи. Азраель дивився на мене, ніби чекав на відповідь, якої я сама від себе не могла дочекатися.

   Його рука опустилася трохи нижче, до ключиці. Я мимоволі подалася назустріч його долоні, сама не помітивши, як затамувала подих. Та він раптом завмер. Підвела очі й зустрілася з його поглядом. Кілька секунд ми дивилися одне на одного, не наважуючись зробити бодай найменший рух.

   Я не знала, чого хочу більше: щоб він знову торкнувся мене чи щоб дав час розібратися у власних відчуттях.

   Зрештою він першим відвів погляд і важко зітхнув.

   — Нам, мабуть, час. Не хочу, щоб щось прокинулося в мені.

   Підвівся з ліжка й почав одягатися. Я теж підскочила, згадавши, що й справді розрахувала час так, аби не затримуватися в колі. Заметушилася, прибираючи речі, які взагалі-то й не заважали. Азраель схопив мене за руку, зупиняючи.

   — Після справи поясниш мені все?

   Я знову невпевнено поглянула на нього.

   — Не обіцяю, що все. Але постараюся пояснити більшість.

   Він затримав на мені важкий погляд, а тоді зник у переході. Я ще кілька хвилин стояла, намагаючись заспокоїтися, і лише потім повернулася до команди.

   Усі сиділи за столом, Лорі єдина стояла, я теж стала поруч із нею, узяла колбу із зіллям.