28.1

   Серед ночі відчула Рейв, але вона вирішила мене не турбувати. А от уранці прокинулася від незадоволеного скрику Лорі, яка впала на сусіднє ліжко, та сопіння роздратованої демонеси.

   — Що з тобою? Завтра знову якийсь бал, про який я не знаю? — сонно скрикнула відьма.

   Я слухала все це, лежачи під ковдрою.

   — Що в тебе з моїм братом? — роздратовано запитала демонеса.

   Відчувши її емоції, я одразу зрозуміла, що роздратована вона більше через мої недомовки, ніж через бажання захистити брата.

   — От тепер і мені цікаво, — пожвавішала відьма.

   Дивно тільки, що щойно було чутно, наскільки вона сонна, а тепер голос уже такий бадьорий. Я визирнула з-під ковдри й поглянула на двох хитрих бестій.

   — Невже катуватимете? — запитала я.

   — Якщо треба буде, не сумнівайся, — насупилася Рейв.

   Здивовано поглянула на демонесу й навіть сіла.

   — Нічого в мене з ним немає. Я відповіла на твоє запитання?

   Підійшла до шафи, вибираючи одяг.

   — А зараз я в душ.

   Схопила рушник і просто вискочила з кімнати.

   — Не втечеш! — почула я крик Рейв за спиною.

   Розуміючи, що демонеса цілком може скористатися переходом, я влаштувала невеличку пастку на своєму шляху. Уже добігаючи до дверей душової, краєм ока побачила, як Рейв з'явилася й одразу зникла в проваллі.

   Посміхнулася, скинула піжаму й відкрила воду, насолоджуючись її струменями.

   — Ти забула, що я взагалі дівчина?

   Я навіть сіпнулася від голосу за спиною. Різко розвернулася й побачила навпроти Рейв. Уважно оглянула її, намагаючись згадати, куди саме її закинула. Бо демонеса була вся в зеленому слизі. Розсміялася, адже була впевнена, що пустош не становили небезпеки.

   — Отут я прорахувалася, — ледь видавила я. — Кого ти там зустріла?

   — Не знаю, якусь гусінь, — відповіла вона.

   Рейв залізла до мене під воду, відтіснивши до стінки. Ще й, витираючи слиз з обличчя, мазнула ним по моєму.

   — Це тобі помста за таку підставу, — сміючись, мовила вона й почала скидати одяг.

   — Ти що робиш? — Я так сильно обурилася, що ледь не захлинулася водою.

   — А що, соромишся? — хитро поглянула на мене. — Втікати тобі тепер нікуди, тож зізнавайся.

   Я сором'язливо оглянула її форми й навіть почервоніла.

   — Ти чого? Я тобі сподобалася? Відчуваю легке збудження.

   — Не вигадуй! — Я торкнулася долонями своїх щік. — Просто уявила тебе на тому маскараді. Ти б там усіх затьмарила.

   — Оу, дякую! Але комплімент не допоможе тобі відвертітися. І переходом не скористаєшся, бо обов'язково не про те подумаєш, і уяви, у такому вигляді з'явишся деінде.

   Вона ще й уперлася рукою в стіну, не залишаючи мені простору для маневру.

   — Ми з твоїм братом просто знайшли спільну мову, і нічого в нас із ним немає.

   Я підскочила від стукоту в двері.

   — Ви що там робите? А я?!

   Голос Лорі трохи заспокоїв мене й навіть розвеселив.

   — Тут для трьох замало місця, — трохи заспокоївшись, відповіла Рейв.

     Я вже вийшла, обтираючись рушником, і впустила Лорі до нас. Рейв тим часом ретельно вимивала слиз із волосся.

   — А якби в нас щось було, ти була б проти? — чомусь мені захотілося уточнити.

   Обидві поглянули на мене, як на божевільну. Я взагалі не зрозуміла їхньої реакції. Вони переглянулися, і демонеса вирішила пояснити:

   — Звичайно, ні. Я навіть була б рада. Але ж у нього цей чортів контракт. І невідомо, які ще обмеження. Та й ти взагалі-то із Сорінаром. Було б дивно, якби ти з обома одразу гуляла, — після паузи додала вона: — Хоча останнє для мене не проблема. Поки немає єдиної пари, роби що хочеш.

   Після такої розваги ми з Лорі пішли до мене, а Рейв — до Древалґа перевдягнутися. Він дуже здивувався, побачивши кохану в рушнику, хоча до цього бачив її в нормальному одязі.

   Ми разом поснідали, а Рейв раптом почала розхвалювати свого брата, ніби виставляла товар на базарі. Ми з Лорі тільки сміялися.

   Потім я зустрілася із Сорінаром, розповіла йому все, що дізналася, і пояснила, які питання вирішуватимуться далі. Також сказала, що про його кров поки промовчала.

   Підготовка до завдання була серйозною. Нас попередили, що в невеличкому селищі спочатку розслідували звичайне зникнення, а тепер там не залишилося нікого, навіть худоби. І були впевнені, що без демонологів та вищих магів не обійшлося.

   Лорі, як завжди, взялася за приготування зіллів. Я випросила в Навіріса дозвіл скористатися його коморою із зіллями, щоб відьма могла все перевірити. Сама ж активно готувала камені-накопичувачі й фарбу для пентаграм на основі власної крові.

   Зранку зустрілися біля стаціонарного переходу. Ми з Лорі були налаштовані дуже серйозно. Сорінар підійшов до мене й ніжно поцілував руку.

   — Крихітко, доброго ранку, — весело мовив Навіріс.

   Але під важким поглядом Сорінара несподівано затнувся.

   — Я й забув, що ти майбутня наречена.

   — Мені навіть неприємно уявляти, що ти собі дозволяєш, коли ви на спільних завданнях, — мовив Фаеріс, підходячи ближче. — Привіт, дівчата! Радий з вами знову попрацювати.

   — От і не уявляй, — відповів Навіріс.

   Підійшов до Азраеля, який чомусь робив вигляд, ніби нас не знає.

   — Магістре Фаеріс, коли нарешті наважитеся на ритуал? — грайливо запитала Лорі.

   — Щойно знайдеться гідна заміна, — відповів магістр, не зводячи з мене очей.

   Сорінар чомусь міцніше стиснув мою руку під уважним поглядом Фаеріса.

   — Досить уже милуватися, час вирушати! — гукнув Навіріс, і вони з демоном пішли вперед.

   — Ненавиджу стаціонарні переходи, — роздратовано мовила поруч Лорі.

   Навіріс з Азраелем уже зникли. Ми з Лорі пішли наступними. Опинившись по той бік, я потрапила в обійми Азраеля, а Навіріс підхопив Лорі й довів її до лави.

   — Яка випадковість, — мовила я, тримаючись за його плечі.