27.3

   — Якщо сильно голодна, можемо на кухні чимось поживитися. Хоча за кілька годин уже вечеря.

   — Я взагалі не збиралася залишатися на вечерю, — мовила я й озирнулася навколо.

   Виявляється, ми були в його кімнаті. У тій самій, де я колись ночувала. Я підійшла до вікна.

   — Ти сподіваєшся, що мама відпустить тебе, не поспілкувавшись із нею? — мовив він, опинившись поруч.

   Несподівано майнула думка, що він навмисно тримається до мене провокаційно близько.

   — Тоді давай прогуляємося садом?

   Він мовчав, ніби обмірковуючи мої слова. А я, відчуваючи тепло його тіла, боялася розвернутися. Ці паузи чомусь бентежили.

   — Після минулої прогулянки наш сад помітно порідшав, — мовив він, обережно прибираючи пасмо мого волосся й ніби ненароком торкаючись шиї.

   Я ледь сіпнулася й затримала подих, бо й справді така поведінка була дивною. Впливу зовсім не відчувала, але здавалося, якби він хоч трохи спробував на мене вплинути, я б не стрималася. Чомусь це дедалі більше збивало мене з пантелику.

   — Так то не я, то Лорі, — майже прошепотіла я. — У неї вже є Хештар, тож твоєму саду нічого не загрожує.

   Він зробив крок від мене.

   — Тоді пішли.

   Розвернулася, а він запропонував мені свій лікоть. Я підхопила його, вдаючи, що почуваюся нормально, хоча подивитися йому в очі ніяк не вдавалося. Лише помітила усмішку на його губах.

   Дорогою до саду ми зазирнули на кухню, поцупили пиріжки з м’ясом і швиденько перемістилися через перехід, щоб ніхто не помітив.

   Гуляючи садом, ми розмовляли на нейтральні теми, і більше Азраель не дозволяв собі провокацій. З огляду на те, що в саду нас міг побачити будь-хто, я сприйняла його поведінку як повагу до дівчини, з якою він не перебуває у стосунках.

   Пізніше до нас підійшла помічниця й запропонувала мені перевдягнутися до вечері. Азраель, помітивши моє здивування, відмовив їй. Вона схилила голову, нагадала, що за пів години вечеря, і зникла.

   Ми повільно продовжили прогулянку. Якщо запізнюватимемося, Азраель перекине нас через перехід.

   Я розпитувала його про навчання, про їхні з Навірісом витівки й розваги. Він розповідав, ніби вперше дозволив собі говорити про це відверто, і щиро сміявся.

   Ми ледь не запізнилися. Щойно опинилися у вітальні, як мене зустріла обурена Рейв.

   — Братику, ти настільки не хотів відпускати нашу гостю, що навмисно затримав її? Ти ж знаєш, що на неї чекала мама!

   — Я просто не звертав уваги на час, — пробурмотів він і вийшов.

   — Тейро, ти мені брата зламала, — Рейв поглянула на мене з усмішкою. — Раніше я б за такі слова вже відбивалася від якогось закляття.

   Я лише підхопила її під руку й прошепотіла на вухо:

   — Я тебе зараз і без закляття з'їм.

   Ми весело попрямували до їдальні.

   Ксаріель зустріла нас і міцно мене обійняла.

   — Я так рада тебе бачити!

   — Дякую, я теж рада вас бачити.

   За столом уже сидів лорд Тар-Вейс, а поруч із ним — Азраель. Побачивши мене, Азраель підвівся й відсунув стілець поруч із собою, але Рейв не пустила мене туди, тож довелося сісти навпроти нього. Він лише роздратовано поглянув на сестру.

   За їжею ніхто не розмовляв і нічого не запитував. Кілька разів Рейв намагалася щось сказати, але під суворим поглядом батька замовкала.

   Та щойно на столі з'явилися ароматний чай і смаколики, лорд відкинувся в кріслі, узяв за руку дружину й перевів погляд на мене.

   — Знайшла, що шукала?

   — Думаю, так. Дякую за довіру. Є кілька запитань, але це, мабуть, тепер уже до моїх тіток по маминій лінії.

   — Скажи мені. Можливо, я щось про це знаю.

   Я замислилася, як краще сформулювати те, що турбувало мене найбільше. Підвела погляд і зустрілася очима з Азраелем. Несподівано я не стримала усмішки, яку приховати вже не вдалося. Тим паче, усі за столом дивилися на мене. Ледь не закусила нижню губу, але вчасно себе стримала. Щось ця незрозуміла гра виходить з-під контролю.

   — Дев'ятнадцять років тому до вас не зверталася по допомогу якась відьма? Будь-яка? Я маю на увазі саме питання знищення Іл'Аріса.

   За столом запала тиша, і лорд серйозно замислився. Оскільки він не поспішав із відповіддю, у мене зажевріла надія, що він таки щось знає.

   — Чому питаєш?

   Я дістала із сумки чистий аркуш і олівець, розуміючи, що зараз почнеться найцікавіше для мене.

   — Розумієте, побудувати ритуал з нуля — це одне, та й не складно. Головне — мати мету й розуміти наслідки. Але демонологи й відьми не люблять займатися такою невдячною справою. Куди легше взяти вже наявну основу.

   Почала вимальовувати на аркуші базову пентаграму.

   — А от послідовність внесених символів, сигілів чи навіть рун — це вже індивідуальний запит, який ми вкладаємо в кожну пентаграму.

   Продемонструвала кілька намальованих пентаграм, але вже з доданими символами.

   — Бачите, хоч виклик, хоч знищення, хоч підсилення — усі мають одну основу, а от додаткові лінії й символи вже різняться. Вони потрібні саме для того, щоб ми, демонологи, могли розрізняти призначення ритуалів. І щоб недосвідчені не лізли туди, куди не треба.

   Лорд узяв аркуш і уважно вдивився в мої замальовки. Потім хмикнув і повернув його мені.

   — Отже, якщо колись використали ритуальне коло для знищення й внесли в нього поправку на можливе майбутнє, то створити таке саме з нуля й відтворити внесені зміни неможливо. З огляду на мою ситуацію: я старша з трьох сестер, єдина маю кров відьми й успадкувала кров Іл'Аріс. Мої сестри ж мають кров збіднілого роду. Виходить, моя мати знала цей ритуал і вивернула його навиворіт. Тож питання залишається до вас?

   Вирішила поки не згадувати про Сорінара й не розповідати, що це був ритуал не на знищення, а на розділення.

   — У ті роки за бібліотеку ще відповідав мій батько. Тож питання не до мене, — повільно відповів лорд.

   З надією поглянула на Азраеля. Він помітив моє прохання й примружив очі. Одразу зрозумів, що я не хочу просити голову Дому з'ясовувати такі речі.