27.2

   — Може, краще з мамою? — уточнила вона.

   — А вона має повноваження надати такий доступ?

   — Ні, — важко відповіла вона.

   — Тоді доведеться домовлятися з ним.

   — Добре. Завтра буде нарада, я поговорю з ним.

   — Дякую. Не буду тебе затримувати. Здається, я відволікла тебе від чогось цікавого.

   Вона хитро всміхнулася, надіслала мені повітряний поцілунок і зникла.

   Зранку я ще була в ліжку, коли з’явилася Рейв.

   — Тейро, вставай. Я вже попередила Бранвіра, тож у тебе пів години на збори.

   — От що ти за… демон? Чого постійно будиш мене в таку рань?

   — Бо мій батько може поспілкуватися з тобою лише зараз. Повернеться тільки ввечері, — вона з розгону сіла на ліжко й нависла наді мною. — І повір, коли він повернеться, настрій у нього буде жахливий. Тож краще скористатися моментом.

   Після її слів я виплуталася з-під ковдри й побігла до душової. Мені вистачило хвилин двадцяти, щоб повністю зібратися.

   Рейв затягла мене в перехід, і ми опинилися в знайомих мені коридорах. Вона зазирнула до кабінету, після чого покликала мене за собою.

   Зайшовши всередину, я із захватом почала розглядати корінці книг на полицях. Демонічні бібліотеки — це окремий скарб. Демони завжди описують усе настільки докладно, аж до найменших дрібниць, що я ніколи не розуміла, чому сучасне викладання не побудоване за їхньою системою. Завжди вважалося неймовірною удачею, коли до маєтку вдавалося найняти демона-вчителя.

   А от ельфійська система — найскладніша. Вони навіть у навчання вносять недомовки. Таке відчуття, ніби ти постійно маєш про щось здогадуватися. І це дратує. Але через Триєдину Раду в нашій імперії доводиться радісно вітати переплетення всіх систем.

   — Ну, привіт, леді Ілсаріс, — погрозливим тоном мовив лорд Тар-Вейс. — Не очікував, що ти особисто шукатимеш смерті.

   Я навіть сіпнулася від несподіванки. Задивившись навколо, я трохи забула, навіщо сюди прийшла. Поглянула на нього прямо й без страху підійшла до столу. Я вже й забула, який він кремезний і величний. У кожному його русі відчувалася небезпечна впевненість хижака. Раптом мені відчутно захотілося пити й зникнути під його палаючим поглядом.

   Рейв стала поруч і простягнула мені склянку води.

   — Дякую, — тихенько прошепотіла я й залпом випила.

   Після цього глибоко вдихнула й відкрила рот, щоб почати розмову. До цього лорд уважно спостерігав за мною, а потім недбало махнув рукою, вказуючи на крісло навпроти. Ого! Глава Дому запрошує сісти, наче рівну собі, а не стояти перед ним із поклоном і проханням. Це хороший знак.

   Я сіла навпроти й потягнулася до сумки по записи.

   — Ти розумієш, що бібліотека — закрита територія для сторонніх?

   — Звичайно, — я вийняла записи своїх досліджень і виклала перед ним. — Але мені повідомили, що саме у вас можуть бути необхідні матеріали щодо того ритуалу та його виконання. Тож тепер із поклоном — тільки до вас.

   Він уважно оглянув усе, що я виклала перед ним.

   — А чи не простіше вбити тебе і твою тітку? — нарешті підвів голову й поглянув на мене.

   Рейв помітно напружилася, хоча мені навіть було цікаво, що вона зможе зробити.

   — Ви ж розумієте, що моя смерть відтермінує процес років на двісті. Тільки невідомо, хто виховуватиме мене знову і як я ставитимуся до вас в іншому тілі. Я вважаю, що саме зараз найкращий час для повного усунення цієї проблеми. А Дамірана потрібна, щоб пізніше вирахувати всіх причетних до перевороту.

   Демон відкинувся в кріслі, обдумуючи мої слова. Рейв присіла поруч і взяла мене за руку.

   — Ти маєш рацію. Але звідки така впевненість, що ти не спокусишся світовим пануванням?

   — У мене є совість, — тихенько мовила я.

   Його сміх був гучним і небезпечним. Ми з Рейв лише перезирнулися, але продовжили чекати на його рішення.

   — Подивимося, що з цього вийде. Тим паче, Ксаріель дуже образиться, якщо я тебе вб’ю. Тож даю дозвіл на відвідування. Виносити книги за межі бібліотеки забороняю, виходити теж. Якщо щось буде потрібно, поруч із бібліотекою буде помічник, — дав вказівки демон і підвівся.

   — А як я попрошу про допомогу, якщо виходити заборонено? — несподівано запитала я.

   Він знову посміхнувся.

   — По дому не шастай, — відповів і зник.

   — Пішли, проведу тебе до нашої бібліотеки, — теж підвелася Рейв. — Вона не зовсім наша, радше суміжна зі стародавніми схронами. Але оскільки наш Дім зараз правлячий, то й доступ у нас є.

   Перед тим як вийти з кабінету, я ще раз озирнулася.

   — Судячи з назв книг у кабінеті твого батька, я б і тут провела якийсь час.

   — Це вже не до мене. Взагалі ніколи не мала такої тяги до читання.

   — Розумію тебе. Але для мене це все моє життя, — я зупинилася й розвернулася до неї. — Хотіла тебе запитати: що б ти зробила, якби твій батько вирішив мене вбити?

   — Я б терміново викликала маму і… Азраеля, — після паузи відповіла вона. — Вони єдині, хто міг би його стримати.

   Тобто вона впевнена, що Ксаріель і Азраель захищатимуть мене.

   Рейв довела мене до бібліотеки й пояснила, що всередині я не зможу користуватися переходами та схованкою. Тож я швиденько відправилася до себе, взяла перекус, цукерки й аркуші для записів. Демонеса залишила мене саму, а сама вирушила у справах до батька.

   Дуже зручно мати магічну бібліотеку. Проговорюєш запит — і всі необхідні матеріали опиняються перед тобою на столі. Ритуал, підміни й знищення. Усе було описано. Учасники теж, тож я дуже ретельно виписувала деталі. Розбиратися буду пізніше. Єдине, що залишалося невідомим, — як мама до цього дійшла і яким чином змінила структуру, не зачепивши основної формули. Але про це, думаю, зможу поговорити зі своїми тітками.

   Відчула голод, лише коли закінчилися запитання. Вголос промовила, що ці книги, сувої й папки мені більше не потрібні, і вони зникли. Ще подякувала й обережно визирнула з-за дверей. У коридорі нікого не було. А мені ж казали, що чергуватиме помічник.