27.1

   Ранок видався пізнім і повільним, із веселими підколками та жартами. Після сніданку відпустила Рейв, оскільки вона вже почала дивитися на мене щенячими очима — скучила за коханим. А ми з Лорі ще раз прогулялися містом. Подруга нагребла сувенірів додому.

   Лайла вийшла провести нас у дорогу. Разом із нею з’явився й той інкуб, який уже був поруч із нею раніше. Він не використовував на нас свого впливу, але підійшов і ніжно поцілував кожну з нас у щоку. І чомусь цей поцілунок відчувався куди чуттєвішим і багатослівнішим за всі інші, що були в моєму житті.

   Ми вирушили до стаціонарного переходу, не бажаючи витрачати власні сили. Лорі дорогою постійно розповідала про рідні землі: які там гори, наскільки мінлива погода, майже як настрій істинної відьми.

   З переходу нас зустріла неймовірна жінка — велична, гордовита. Вона підхопила Лорі й міцно затиснула її в обіймах. Я не одразу повірила, що це її мама. Вони скидалися на двох найкращих подруг, але варто було жінці кинути погляд на присутніх, як ті опускали очі й обходили нас десятою дорогою.

   — Тейро, познайомся, це моя мама, Елірія Зе́фар. Для тебе вона теж уже майже мама, — подруга підійшла ближче до мене.

   Від її слів я навіть розгубилася. Жінка поглянула на мене яскраво-зеленими очима, ще яскравішими, ніж у Лорі. Уважно мене оглянувши, вона невимушено посміхнулася.

   — Відьомська кров є, тож я не проти мати ще одну доньку. І народжувати не доведеться, — розсміялася вона й обійняла мене.

   Оскільки було вже пізно, ми швидко повечеряли й пішли відпочивати. Лорі без упину щебетала, розповідаючи про наші розваги, відпочинок і частково про роботу.

Наступні дні ми гуляли містом, поки пані Зе́фар вирушила у справах. Язик поки не повертався називати її мамою. Розмову про мою рідню та можливі напади на Лорі через мене ми вирішили відкласти. Подруга дуже нервувала, бо переймалася через мамину реакцію.

   Одного вечора нарешті повернулася верховна відьма, за сумісництвом мама Лорі. Після вечері ми всілися біля каміна, і вона наказала мені говорити.

   — У тебе є до мене якесь прохання. Тож кажи, — розслаблено мовила вона, відкинувшись у кріслі.

   Я теж вмостилася зручніше. Було зрозуміло, що від відьми, тим паче на її території, нічого не приховаєш.

   — Моя мама — відьма Вайрелла Ілсаріс, як ви, мабуть, зрозуміли з моїм прізвищем. Жодних дошлюбних записів про неї не збереглося. Єдине, що відомо, — вона старша з трьох сестер. Тобто в мене є тітки. Хотіла попросити вас знайти бодай якусь інформацію про них.

   Відьма уважно поглянула на мене й знову заплющила очі.

   — Старша з трьох, одружена з аристократом зі збіднілого роду. Відчувається ритуальний слід із гнильцем.

   — Що ще моя названа донечка привезла?

   — Через мене на Лорі намагалися здійснити напад. І я впевнена, що він буде не останнім, — спокійно мовила я.

   Відьма не поворухнулася. Лише її кігті вп’ялися в підлокітники крісла.

   — Тейро! — скрикнула Лорі. — Я ж просила здалеку!

   Пані Зе́фар підняла вказівний палець, і Лорі миттєво стихла. Я не відчула магії, але виникло враження, ніби подругу просто вимкнули.

   — Чому приховували? — запитала відьма, поглянувши на мене.

   — Ми не приховували, а збиралися поговорити про це особисто. Тим паче довести, що це був напад, неможливо — усе дуже добре приховано. Справу розглядали "знаючі".

   Одна брова відьми поповзла вгору. Вона знову відкинулася в кріслі й заплющила очі.

   — Тоді звідки така впевненість, що напад був через тебе й усе повториться?

   — Бо після допиту одного вищого демона мої підозри підтвердилися.

   — Я б теж хотіла з ним поспілкуватися, — погрозливо мовила вона.

   — Йому дарували смерть і пообіцяли переродження. Він не брав участі у виконанні, лише був посередником. А учасників події "знаючі" випатрали й покарали стратою.

   — Як завжди, усе найцікавіше я пропустила, — повеселішала вона й простягнула руки до доньки.

   Лорі вже спокійніше обійняла маму.

   — За доньку імперію готова знищити, — погладжуючи Лорі по голові, мовила відьма. — Якщо питання про ритуал, то сказати нічого не можу. Він дуже древній та індивідуальний. Є речі, корисні для загального використання, а є ті, що одноразові. Створили, використали й забули.

   — Тобто намагатися знайти пояснення на відьомських землях марно? — сумно запитала я.

   — Шукай на демонічних, — задумливо мовила вона. — Хто там зараз у верхівці? Ця історія стосувалася їх, тож вони мали зберегти записи. Демони не знищують такі архіви.

   — І знову все впирається в Дім Безликих і лорда Тар-Вейса, — мовила я, шкодуючи, що відпустила Рейв.

   — О-о-о! Дуже розумний демон. У нас були спільні справи.

   — Тільки от якраз він Тейрі й загрожує, — фиркнула Лорі.

   — Він не може загрожувати, — здивувалася відьма. — Інакше ти вже була б мертва.

   Якийсь час ми мовчали. Я обмірковувала, коли саме викроїти час, щоб умовити Рейв і поспілкуватися з лордом.

   — Щодо твоїх тіток — пошукаю. І в цьому впевнена, що зможу допомогти. У відьом нечасто народжуються три доньки. Тож через це не переймайся, — вона злегка торкнулася долонею й мого волосся.

   — Дякую, — тепло відповіла я. — Ще попередьте батька Лорі та його колишню сім’ю. Він занадто близький до верхівки, і через нього можуть нашкодити Лорі, щоб натиснути на мене.

   — Коли він повернеться зі столиці, обов’язково поспілкуюся, — спокійно відповіла вона.

   І чомусь від її слів я відчула, що ця жінка своїх без захисту не залишить.

   На відьомських землях мені сподобалося, але вже настав час повертатися. Мама зібрала нас, мов на битву. Вона поспілкувалася із сестрами з ковену, і ті наклали на мене додатковий відьомський захист, а Лорі змусили дати додаткові клятви. Коротше, якщо хтось спробує образити нас хоча б словом, про це знатиме весь ковен.

   Поверталися до академії щасливі, веселі й втомлені. Взагалі-то відпочинок має давати час насититися силою, а ми провели його у постійних веселощах і розвагах.